“Розробка цього транспортного хаба дуже перспективна – глибокодумно промовив серйозний молодик в окулярах, – і обіцяє стати головним мейнстрімом у створенні нових кластерів. Тому наші провайдери…”
Далі я вже не слухав, оскільки спробував поставити себе на місце пересічного обивателя, не переобтяженого знанням англійської мови. Ну, гаразд, я нею володію – принаймні, в Нью-Йорку приймали за голландця – а як же тим бідолахам, які знають її в обсязі “О’кей” і “Хаудуюденькі були!”? Але навіть мені ота лавина доречних і не зовсім англомовних запозичень, що хлинула у “солов’їну і калинову”, здається надмірною. Хоча слід визнати, що не завжди вона є проявом снобізму і бажання справити враження. Англійська мова – менш “соковита” і більш стисла за українську.
Займаючись іноді перекладами, зауважив, що англійський переклад за обсягом, як правило, буває суттєво коротшим за оригінальну українську версію. Приміром, довгеньке українське “набір інформаційних підходів, необхідних для успішного ведення справ” передається англійською зовсім просто: know how (дослівно – “знаю як”). Наукоподібне українське “інженерне обладнання місцевості” англійською звучить organization of the ground (“організація землі “). Таких прикладів – чимало. Отож, використання коротших версій, напевно, доцільне, але… але, погодьтеся, трохи ріжуть слух всі оті “лайки”, “смайлики”, “бой-френди”, “провайдери”, “шузи”, “крейзі”, “хаби” (останнє взагалі схоже на якусь нецензурщину, і який сенс тицяти його на кожному кроці, коли існує майже рівновеликий український еквівалент – “вузол”). Це, напевно, більш прийнятний варіант, ніж блатна російська “феня”, і може навіть бути ознакою щирого прагнення якомога швидше приєднатися до світового співтовариства, де без англійської – ні туди й ні сюди (на щастя, ще немає нагальної потреби вивчати китайську, хоча хто знає, як воно буде з наступними поколіннями…); це, зрештою, може стимулювати вивчення тої ж англійської, але… ну, трохи вже занадто.
Цікаво, як до цього ставляться увінчані науковими регаліями вчені мужі й пані з Інституту української мови НАН? Невже в захопленні від цієї повені англомовних запозичень? І “хавають” її як цілком природну річ?
Щось мені не “вері белівується”…Тьху! Хотів сказати – не дуже віриться.
Ігор Дуда
About the author
I hope, ви добре understand, що я “спікаю”?
"Розробка цього транспортного хаба дуже перспективна - глибокодумно промовив серйозний молодик в окулярах, - і обіцяє стати головним мейнстрімом у створенні нових кластерів. Тому наші провайдери..." Далі я вже не слухав, оскільки спробував поставити себе на місце пересічного обивателя, не переобтяженого знанням англійської мови. Ну, гаразд, я нею володію - принаймні, в Нью-Йорку приймали за голландця - а як же тим бідолахам, які знають її в обсязі "О'кей" і "Хаудуюденькі були!"? Але навіть мені ота лавина доречних і не зовсім англомовних запозичень, що хлинула у "солов'їну і калинову", здається надмірною. Хоча слід визнати, що не завжди вона є проявом снобізму і бажання справити враження. Англійська мова - менш "соковита" і більш стисла за українську. Займаючись іноді перекладами, зауважив, що англійський переклад за обсягом, як правило, буває суттєво коротшим за оригінальну українську версію. Приміром, довгеньке українське "набір інформаційних підходів, необхідних для […]
Перед шановним тезкою скидаю шапку
Коли, бувало, рано-вранці бачив, як він крокує алеєю парку "Сопільче", то мимоволі забував, що нас з ним роз’єднує вікова дистанція у ціле покоління. Сама енергійна хода цього чоловіка змушувала замислитися над тим, яким невладним буває час над людьми. І наскільки багато встигли вони зробити за відведений їм долею відтинок. І скільки ще, сподіваюся, встигнуть. Про те, що в Тернополі проживає мій відомий однофамілець, я довідався ще на початку своєї журналістської діяльності. Тоді не раз доводилося отримувати дивні відгуки на публікації, до яких я був непричетний і тематика котрих ніяк не перетиналася з моєю. Нині зізнаюся: в променях доброї репутації Ігоря Микитовича мені вдалося трохи "попаразитувати", перш ніж зробив собі сяке-таке ім'я в місцевій журналістиці. Нас, бувало, плутали в редакціях, виникали майже комічні ситуації з гонорарами... Що таке тематика Ігоря Дуди-старшого (дозволю собі так його назвати), довідався, не раз побувавши у […]
Замість Ніцци – в Тernopil. Кажуть щиро: C’est belle ville!
Трохи більше року тому довелося вперше побачити у нас одягнених у військову форму захисного кольору колумбійців. Деякі з них - мовчазні, з типовими похмурими обличчями нащадків стародавніх інків; інші - доволі балакучі й галасливі. Предметного спілкування з ними у тролейбусі не вийшло - мої знання іспанської обмежуються десятком-півтора слів, а мої супутники не розмовляли англійською чи французькою. Пригадую, запитав лише їх: "Voluntarios militares?", тобто "Ви - військові добровольці?", на що отримав ствердні кивки головами. Відтоді отих voluntarios доводилося переважно бачити біля установ банків, або в самих них, де вони за допомогою перекладачів масово укладали якісь угоди. Пригадую, ще подумалося: ну, нехай, там, у Колумбії звикають до зброї з малих літ, отож вояки вони, мабуть, вправні. Але ж звикли, напевно, до джунглів і гір, а театр військових дій на сході України дуже відрізняється від звичного для латиноамериканських "ландскнехтів"... Втім, виявляється, що […]
На Щиті. Спеціальний транспорт, що стає звичним
Того трохи похмурого суботнього ранку люди в пожвавленому районі міста були зайняті своїми звичними справами. Дві тітоньки обговорювали різницю в цінах на овочі на ринку і в розташованому поруч магазинчику. Літній чоловік вперто і безуспішно намагався видобути хоч краплину води з помпи у свою пластикову каністру, завзято рухаючи архаїчною на вигляд рукояттю вгору і вниз. Зграйка хлопців і дівчат у відповідному нинішній молодіжній моді "прикиді" з веселим шумом швидко промайнула поруч. Молоденька матуся суворо вичитувала свого білявого карапуза за те, що той уже вдруге примудрився ґрунтовно залізти в болото. Люди на зупинці витягували шиї, вдивляючись, чи не їдуть вже потрібні їм маршрутка і тролейбус. Біля згаданого овочевого магазинчика зупинився пікап, і водій заходився вивантажувати ящики з різнокольоровою вітамінною поживою. Звичний життєвий ритм звичайного району міста. Нічого особливого. Буквально через лічені миті це відчуття зникає. Лунає різкий звук сирени поліцейського автомобіля. […]
