У квітні 2025 року на Тернопільщині розпочнуться ексгумаційні роботи на території колишнього села Пужники. Минулого року тут виявили дві могили з людськими останками – жертвами Волинської різанини в лютому 1945 року.
Село Пужники заснували у XVIII столітті як слободу для польської шляхти. До 1939 року тут проживало понад тисячу осіб, з яких 98% становили поляки. Поселення розташовувалося між містами Бучач і Коропець у нинішньому Чортківському районі, пише “Радіо Свобода”.
У роки Другої світової війни Пужники перетворилися на базу польської Армії крайової. Місцевий вчитель Мечислав Варунек організував тут потужний підрозділ АК. Перший збройний напад на село стався у вересні 1943 року – вояки УПА спалили 10 хат.
«Пужники були засновані як село, як слобода (різновид поселення-колонії – ред.). Воно було заселене вільною польською римо-католицькою шляхтою, яка, фактично, перетворилася у селян і мала свій шляхетський голос і герб. Пізніше вони себе гордо називали, що це був шляхетський закуток між Бучачем і Коропцем. Але, фактично, це було село, яке спеціально зробили як так звану слободу. Вони займалися сільським господарством», ‒ говорить український історик Микола Посівнич.
Після встановлення радянської влади у 1944 році в Пужниках створили “істрєбітєльний” батальйон НКВС, куди увійшли місцеві поляки. У ніч з 12 на 13 лютого 1945 року курінь УПА “Сірі Вовки” під командуванням Петра Хамчука здійснив напад на село. За різними даними, загинуло від 50 до 90 осіб. Вихідці з Пужників мають список 88 загиблих, серед яких жінки й діти.
У звітах УПА сказано:
«12.2.1945 р. курінь у складі сотень «Сірі Вовки» і «Чорноморців» під командуванням командира Бистрого зруйновано польсько-большевицький осередок Пужники, Коропецький р-н. Знищено кільканадцять большевицьких вислужників та спалено їхні забудування».
Свідчення очевидців
За спогадами очевидців тих подій, мешканців Пужників, які були переселені у Польщу, 11 лютого 1945 року в село приїхав високий чиновник Коропецького району зі ще двома посадовцями і міліціонерами. Вони провели перепис людей і наказали здати всю зброю, яку поляки мали. Посадовець заявив, «що полякам зброя вже не потрібна, тому що радянська влада гарантує безпеку і можуть спати спокійно, жодна банда більше не нападе».
А в ніч з 12 на 13 лютого 1945 року, коли змінювалась охорона села, Пужники були оточені і атаковані з кількох боків сотнею куреня УПА. Найбільше осіб загинуло в «Борковському рові», який пролягав через село, в якому були ями, які могли слугувати укриттям. Під час сутичок, як написано у спогадах селян, було вбито кілька десятків жінок і дітей, які були членами сімей бійців винищувального батальйону НКВС та польської самооборони, яких вояки УПА сприймали передовсім як учасників воюючої сторони.
У серпні 2023 року дослідники польського фонду “Свобода і демократія” та української організації “Волинські старожитності” виявили дві могили біля колишнього цвинтаря. Під час пошукових робіт знайшли рештки п’яти осіб. За словами експертів, жертви поховані у кілька рядів у могилі розміром 4 на 4 метри.
У червні 1945 року радянська влада примусово виселила вцілілих мешканців Пужників до Польщі. На їхнє місце поселили українців, депортованих із території Закерзоння (публіцистична назва для означення пасма крайньо західних українських етнічних територій, розташованих на захід від сучасного польсько-українського кордону, що за підсумками Другої світової війни світової війни увійшли до складу Польщі). У 1949 році село ліквідували, а переселенців знову змусили переїхати.
Сьогодні про колись заможне село нагадують лише старий цвинтар і каплиця Богородиці. Пам’ять про Пужники бережуть нащадки колишніх мешканців, які проживають у Польщі.
8 січня 2024 року Міністерство культури України надало дозвіл на проведення ексгумації. Роботами займатимуться фонд “Свобода і демократія”, експерти Поморського медичного університету, фахівці польського Інституту національної пам’яті та українські археологи.
Координує пошукові роботи Мацей Данцевич – заступник фонду “Свобода і демократія” та онук колишнього мешканця Пужників. Ексгумація має встановити точну кількість загиблих та обставини їхньої смерті.
Наприкінці січня у Львові відбудеться друге засідання українсько-польської робочої групи з історичних питань. Сторони працюють над уточненням списків та місць поховань жертв воєн і репресій.