Війна недалеко Кокутківців колись була неабияка. Сто років тому річка Нестерівка відчувала тупіт солдатських чобіт. У навколишніх селах базувалися війська трьох імперій: Прусія, Австро-Угорщина, Росія.
Частина перша: Нестерівці та хутір, якого нема на Святій горі
Затоптане кладовище безіменних солдат
Дорогою, якою марширували армії, прямуємо від Нестерівців в Кокутківці.
На угорському сайті архівних фотографій http://fortepan.hu викладені світлини Першої світової. Одна з них датується 1917 роком. На світлині показано поховання близько сотень могил.
У короткому поясненні до старого фото вказано, що це ховають солдат 23-го Угорського піхотного полку Австро-Угорщини. Помітно: літній період, чоловіки біля могил легко одягнені.
Український історик, краєзнавець, дослідник військово-історичних подій Сергій Ткащов каже, що там могли бути поховані не тільки угорці. А також є думки, що військове кладовище виникло раніше.
– Можливо воно було облаштоване в 1915-1916, коли фронт стояв вздовж Серету довший час. Ось цей полк того періоду на позиціях в Глядках, а Кокутківці були тоді тилом. У сусідніх Висипівцях ще стояли Баварський полк (німці) та Боснійський полк. А до Тернополя тягнулася вузькоколійка, – розповів Сергій Ткачов.
Зараз на тому місці й сліду нема сотень солдатських могил. Це поруч старого католицького цвинтаря. На старій світлині помітна біла фігура.
На кладовищі фігура стоїть ще й досі. Надпис – поховання 1913-го. Тобто, коли ховали солдат австрійської армії, могила могла бути доглянута, фігура вибілена. Час взяв своє. Через сто років камінь потемнів так, що зараз в тіні дерев заледве помітний.
Та й взагалі наче нікого тут не ховали. На місцевості, де колись були сотня хрестів, тепер дві ґрунтових дороги, росте трава.
– Вони там і залишилися, – каже Сергій Ткачов. – Років 10 тому чи 15 я розмовляв зі старенькими жіночками, які там пасли корови. Вони розказували, що відразу після війни одна сім’я, тато з двома синами, розкопували могили і знімали шкіряне взуття з тих солдат.
Отож, тверджень про те, що німців, угорців, боснійців не перепоховали в міжвоєнний період чи за часів совєтів нема. Нема хрестів над могилами, земля осілася після перекопу. Є лише свідчення, що на тому місці спочивають понад сотня безіменних солдат Австро-Угорської армії.
Храми Івана Хрестителя та Святої Марії
Неподалік цвинтаря є стара дерев’яна церква Івана Хрестителя, покрита бляхою. Зовні стіни оббиті пластиком. Церква дуже низька і розташована майже в долині.
За дослідженням краєзнавця зі Зборова Михайла Бігуса, цю маленьку церкву найбільш ймовірно звели в 1883 році.
«Якщо підійти до церкви в селі Кокутківці дуже близько, то можна безпомилково побачити рік її будівництва “1883” – такі цифри вирізані на надпоріжниках західних і південних дверей до бабинця. Тоді церква булі філіальною до парафіяльної в с. Висипівці. Парафія і храм належали до УГКЦ з 1837 до 1946 рр. З 1992 р. святиню знову використовують греко-католики», – писав він в історико-краєзнавчому нарисі «Зборівщина: історія і сьогодення».
Це не єдиний храм в Кокутківцях. У північно-західній частині села осипається старий костел Святої Марії. Довкола нього заросли бур’яни, колючі кущі, бузина, дерева.
Зведений в перших роках ХХ століття за кошти пана Франциска Саковіча з Альбанівки.
У радянські роки використовувався колгоспом як склад міндобрив. В мережі є світлини, датовані 1996 роком, коли ще був дах.
Зараз усе покриття обвалилося, помітно, що дерев’яні кріплення даху горіли. В середині костелу небезпечно.
Поруч костелу приборство, де жив католицький священик. З покрівлі будинку обвисає сухе бадилля.
За розповідями місцевих, хату священика колись використовували як колгоспну кантору та сільську раду.
Сліди минулого
Далі селом можна натрапити на металеві споруди радянської економіки. Магазин «Продукти», як і католицький храм, заріз хащами, аж наблизитись важко.
При дорозі, названої Шляхом, оббитий географічний знак з каменю. На ньому викарбуваний напис на польській мові – «Powiat Tarnopol». Тобто Тарнопольський повіт.
Кінець села зі сторони Висипівців помітний початком ставків. І, власне, дорожнім знаком «Кокутківці», спертого на сухій палці до молодого дерева при дорозі.
Блаженний з Висиповець
Кожне галицьке село має церкву. У Висипівцях вона збудована на високому пагорбі, з якого розкривається водне плесо місцевого ставка та вид на село. Спорудження церкви Святої Параскеви датується 1868 роком.
З 1925 до 1927 року правив греко-католицький парох Микола Цегельський. Тут була його перша парафія у сані священика. Після Висиповець він перевівся в село Сороки Гримайлівського повіту.
Після війни, 27 січня 1947, Військовий трибунал МВС Тернопільської області засудив священика на 10 років ув’язнення.
Був засланий на Сибір у табір суворого режиму в поселенні Явас біля станції Потьма (Мордовія). Помер 25 травня 1951 року, був похований на цвинтарі с Потьма. Прах новомученика спершу перепоховали на Микулинецькому кладовищі в Тернополі, а 17 грудня 2006 року урочисто внесено для постійного зберігання Мощі Блаженного Священомученика Миколая Цегельського у Храм Христового Воскресіння у Львові.
Микола Цегельський вшанований Ватиканом 27 червня 2001 р. у Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді. За участі Папи Івана Павла ІІ його було беатифіковано.
Син, Дометій-Тарас Цегельський, народився в 1927 році у Висипівцях. На початку 90-х він займався організацією відновлення храму Христового Воскресіння. Дометій був призначений старостою при церкві.
Цю святиню почали будувати ще з 1845 року. В радянський час будівлю використовували як конюшню, пересильний пункт, склад. А в 1987 році зроблена прибудова, чим позбавили церкву форми Хреста.
Тим не менше, Храм зараз відбудований і там лежать мощі висиповецького священика.
Втім, жодної згадки, що у Висипівцях був парохом священик, возвеличений Папою Римським, в селі не зустріти.
Тунель бузини над жолобами та лебедине озеро
В руїнах колгоспні часи. Де був корівник, вздовж жолобів протоптана стежина. Над нею поросла бузина, утворивши 30-метровий тунель. Мабуть, гарно буде коли вкриється листям і зацвіте.
Окрасою села є водне плесо ставка. Сюди прилетіли лебеді.
У центрі села колись був дитсадок. Від нього залишилося велике подвір’я. Вхід у двір сходами, над якими стоять дві великих кам’яних чаші.
Річка Нестерівка у своїй заплаві утворила рівнинне пасовище. Вдалині за ним невеликий ліс. І далі – Шлях прямує до села Серединці.
