Новий керівник, т.в.о. начальника поліції в Тернопільській області, полковник поліції Сергій Зюбаненко цінує професіоналів, людей, які можуть приймати нетрадиційні рішення та брати на себе відповідальність. Яким бачить свою подальшу діяльність на важливій посаді, а також дещо з особистого життя він розповів в інтерв`ю “Урядовому кур`єру”.
— Пане полковнику, оскільки Тернопільщину ви лише відкриваєте для себе, було б цікаво дізнатися дещо з вашого особистого життя. Як прийшли в поліцію, чому обрали таку службу?
— Я виріс у сім’ї правоохоронця. До тата на роботу часто ходив, знав його колег. Хоч би в якому класі був, пишучи твір на тему, яку професію обрав би, завжди писав, що мрію бути міліціонером. Коли вступив до тодішнього Луганського інституту внутрішніх справ, то розумів, що після його закінчення продовжу правоохоронну діяльність у підрозділах кримінального розшуку.
Я дуже рано став керівником — у 24 роки очолював відділення, а начальником Кременчуцького міського управління внутрішніх справ став у 30, через рік очолив львівську міську поліцію. Тоді це був виняток із правил, мене тривалий час не призначали на цю посаду, був т.в.о., в МВС України це тоді не підтримували, бо мали бути здебільшого донбасівські. З них особливо тоді ніхто не хотів їхати на захід України, бо не знали української мови. Для мене це був цікавий досвід, адже потрапив до Львова на посаду начальника міського управління внутрішніх справ за чотири місяці до проведення футбольного чемпіонату Євро-2012. Було непросто, як своєрідна шокова терапія для мене.
Визнаю, що були й помилки в моїй роботі, велике несприйняття мене в міністерстві, бо я мав нестандартні підходи до поліційної діяльності. Скажімо, 2013 року поїхав у відрядження у Грузію, хоч у МВС його не погодили. Я ж у цій країні ознайомлювався з роботою прозорих відділків поліції. Опісля ми виграли міжнародний ґрант на 5,4 мільйона євро на будівництво прозорого офісу Львівського міського управління поліції. До слова, незабаром у місті Лева відкриють цей адміністративний центр швидкого реагування поліції. У мене тоді була ціла програма, як за конкурсом набирати креативних людей до поліції. Але почалася Революція Гідності, російсько-українська війна, які і будівництво, і втілення цих задумів пригальмували.
— Ви не боялися їхати на захід країни працювати, бо гору брала сильна жага кар’єрно зростати?
— Я ж народився на Полтавщині, але рід мій із заходу України. Батько з Рівненщини, а мама походить з колишнього Турківського району на Львівщині. Хоч, правду кажучи, до бабусі їздив кілька разів, тож відчував себе полтавцем. Дружина моя із Криму, звісно ж, була російськомовною. Донька у третьому класі стала переможницею олімпіади з української мови. Тобто ті міфи, які поширювали до 2014 року окремі політики про Львів, мову, нашій українській душі було легко спростувати.
— Які тепер пропонуватимете ідеї, плани?
— Для мене у пріоритеті, хоч би як до цього критично ставилися, матеріально-технічне забезпечення поліції. Коли умови належні, то й віддача у роботі правоохоронців буде на високому рівні. Ми не можемо працювати в умовах, які були 10—20 років тому. Позаяк і злочинність, так би мовити, розвивається, з’явилися кібератаки, кібершахрайства. Хочу створити на Тернопіллі інституційний центр «Безпечне місто», де б уже нині впроваджували всі необхідні сучасні технології. Не виходячи з кабінету, через відеокамери правоохоронці могли б встановити особу, яка вчинила протиправне діяння. Завжди впевнено дивлюся в очі людям, якщо є якісь проблеми в роботі, не приховую, а розв’язую. Це сенс моєї діяльності.
— Ваш попередник на посаді начальника головного управління Нацполіції в Тернопільській області генерал Олександр Богомол, знаю, працював результативно, зокрема, за його керівництва показник рівня злочинності був найнижчим, не приховували кількості скоєних у краї злочинів, менше всього у країні закривали проваджень. Це добрий ґрунт, на який можете твердо стати. На що передусім ставитимете наголос у діяльності?
— Генерала Олександра Богомола дуже поважаю. Він майже дев’ять років був начальником головного управління поліції на Тернопільщині. Такого прикладу за часів незалежності ще в Україні не було. Його заслуги, починання, звісно ж, продовжуватиму. Але хочу примножити результати тернопільської поліції, внести своє.
Щодо оцінки рівня злочинності не погоджуюся з вами, бо Тернопільщина, весь захід України завжди з низьким рівнем злочинності. Коли я приїхав із Кременчука до Львова, був здивований, що в такому великому місті рівень злочинності не був більшим, ніж у колишньому райцентрі на Полтавщині. На це впливає багато чинників, зокрема соціальних. Я буду однозначно орієнтований на розкриття злочинів, вимагатиму жорстко цього в підлеглих. Нехлюйства, безвідповідальності в цій справі не може бути. Усі злочини ми не можемо розкрити, але за кожним нерозкритим — доля людини.
— Нині у ЗМІ у кримінальній хроніці рясніють повідомлення про вчинення зловмисниками різних шахрайств.
— Добра третина, якщо не більше злочинів — шахрайство. Скільки ще таких злочинів не обліковано, бо постраждалі просто не звертаються до поліції, соромлячись, що їх обдурили? Шахрайство — загальнодержавна проблема, яка непокоїть не лише правоохоронців Тернопілля, а й усієї України. Зловмисники щоразу видумують нові методи та шляхи ошуканства. Користуючись вразливим нині станом наших громадян, негідники просто масово їх ошукують. Найбільша біда — телефонні розмови з невідомими людьми, необізнаність, довірливість. Більше ошукують людей поважного віку. Люди часто хочуть отримати щось безкоштовно чи дешевше придбати й через те ловляться на гачок зловмисників.
— Але ж надходять повідомлення від злочинців на кшталт: хтось із рідних потрапив у якусь біду. Грають на людському горі.
— Я вивчав цю проблематику. Емоційний удар і потрясіння в таких видах злочину просто вимикають логічне мислення людини, викликають паніку, вона виконує умови ошуканця, до тями приходячи вже через певний час і розуміючи, що треба було зателефонувати тому, який нібито потрапив у біду чи халепу. Шахраї — добрі психологи, я б сказав, майстри розмовного жанру, вміють скористатися наївністю та довірливістю людей. Зловмисники перебувають переважно в місцях позбавлення волі чи на окупованих ворогом територіях.
— Які профілактичні заходи проводять поліціянти, щоб застерегти та вберегти жителів області від шахраїв?
— Ми постійно наголошуватимемо громадянам про шахрайства. Я своїм працівникам казав: якщо нам потрібно буде зайти в кожен будинок чи квартиру, зайдемо та попередимо, щоб запобігти лиху. Використовуємо різні нестандартні механізми. Нам допомагають соцпрацівники, які спілкуються з людьми поважного віку. Провели відповідну роботу з різними конфесіями, щоб священнослужителі доводили до парафіян необхідні відомості. Поліцейські Тернопільщини організували інформаційну кампанію, шукають нові можливості співпраці заради протидії шахрайським схемам. Нині наші працівники багато виступають у ЗМІ, роз’яснюють, радять, застерігають краян. Підготували багато наочної агітації. Жителі Тернопільщини отримують на мобільні телефони застереження, щоб не повідомляли невідомим особам конфіденційну інформацію та коди, які надходять СМС чи в банківському додатку. У превентивній роботі наголос ставимо саме на конкретні злочини. Затримуючи зловмисника, розповідаємо людям про його протиправні діяння, щоб подібні ситуації не повторилися з доброзичливими краянами.
— Окрім ошуканства, які злочини найбільше фіксує поліція у воєнний час в області?
— Різні крадіжки. На Тернопіллі останнім часом більше фіксували крадіжки з необережності громадян, тобто спритник поцупив те, що хтось залишив десь. Намагаємося вилучати зброю, яку незаконно зберігають.
— Як налагоджуєте співпрацю з територіальними громадами?
— Кожна громада має мати безпечне своє місто, селище, село, вулицю. Треба дбати про матеріально-технічне забезпечення відділів поліції, поліційного офіцера громади, щоб не процвітала злочинність. У поліції з керівниками громад мають бути партнерські, а не дружні стосунки.
— Ще 2014 року зведений загін тернопільських правоохоронців почав нести службу на сході країни. Які завдання виконують нині поліціянти з Тернопілля в зоні бойових дій та на деокупованих територіях?
— Коли 2014 року розпочалася російсько-українська війна, в кожній області було сформовано спеціальні підрозділи з патріотично налаштованих людей. Потім хтось із них пішов у структурні поліційні підрозділи, хтось — у ЗСУ. Кожен поліціянт у нас готовий їхати на ротацію у зведеному загоні й спеціальних підрозділах. Цей процес у нас неперервний.
Під час повномасштабної війни систематично відряджаємо наших поліціянтів у зону бойових дій. Вони розв’язують спеціальні та специфічні завдання, беруть участь у бойових діях, працюють на деокупованих територіях, фіксують злочини рашистів. Тернопільські правоохоронці працюють на всій лінії фронту залежно від того, які перед ними стоять завдання.
— Про які втрати тернопільських поліціянтів можемо стверджувати?
— На превеликий жаль, під час великої війни загинули четверо наших працівників, 25 зазнали поранень. Пам’ятаємо про них, вшановуємо їхню пам’ять, тримаємо постійний зв’язок з їхніми родинами, допомагаємо.
— Чи багато охочих з тернопільських поліціянтів і жителів області виявили бажання стати в лави об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють»?
— 44 працівники поліції виявили бажання бути в штурмовій бригаді «Лють», добрали ще за конкурсом 112 цивільних. У цій добрій та необхідній справі Тернопільщина посідає гідне місце.
— Уже, можна сказати, усталилася традиція, що із приходом нового керівника варто чекати на кадрові перестановки. Ви, мабуть, теж проводитимете певні ротації?
— Усе залежатиме від багатьох чинників. Експеримент у Чорткові та Кременці — це не кадрова зміна, керівники перебувають тимчасово на інших посадах. У райцентри поїхали люди з головного управління Нацполіції в області, щоб з’ясувати та вирішувати ті проблемні питання, про які вони мені доповідали.
Загалом кадрове питання буде у пріоритеті, але в контексті вивчення загальної ситуації щодо тих чи інших керівників. Вважаю, що працювати понад три роки на одному місці недобре, є багато чинників, чому так. Ми всі люди з погонами й знаємо, що якщо нам дали наказ і ми їдемо в інше місто, хоч це спричиняє певні незручності для сім’ї, так треба. Вивчатимемо фон, що йде від громадськості, територіальних громад, яка загальна криміногенна ситуація там, атмосфера в колективі. Це робитимемо не публічно. Я подивився на рівень розкриття злочинів у Чортківському та Кременецькому районах, і він мене не задовольнив, тому хочу з’ясувати, чому така ситуація. Адже в місті більше розкривають злочинів у відсотковому співвідношенні, ніж у селах, такого не може бути, це не логічно.
— То яких поліціянтів хотіли б бачити, якщо говорити про їхні професійні якості?
— Дуже ціную професіоналів, людей, які можуть приймати нетрадиційні рішення та брати на себе відповідальність. Мені потрібні люди креативні, які вміють сумлінно працювати, наполегливі, нестандартно мислити. Якщо навіть треба буде добрих фахівців спробувати призначити на інші посади, будемо й таке експериментувати.
— Бачу, є оголошення про конкурс на посаду інспектора, поліціянта певного підрозділу. Є багато тих, хто нині прагне поповнити поліційні лави?
— Охочих поповнити наші лави багато. Можемо запропонувати гідну зарплату. Серед критеріїв добору — людина має бути фізично розвинена, з багажем знань, інші. Певна річ, завжди оголошуватимемо конкурси на посади, якщо будуть вакансії, але добір буде жорсткішим. Нині в нас невеликий кадровий некомплект (майже 10 відсотків), він нижчий, ніж загальнодержавний, тобто тут люди більше цінують роботу.
— Успіхів вам у втіленні, здійсненні задумів і прагнень! І перемоги Україні!
