Ризикуючи власним життям та своїх близьких, кременчанка Євгенія Майстренко врятувала десятки євреїв під час Другої Світової війни. Про долю цієї мужньої та благородної жінки, зі слів невістки Євгенії Андріївни, розповіла дослідниця Ірина Дан-Коен.
“До війни Євгенія Майстренко була актрисою, жила та працювала у Варшаві, їздила зі своєю трупою з гастролями країнами Європи.
Євгенія Андріївна була дівчиною бойовою, чесною, справедливою та порядною. До війни вона мала багато коліжанок – польки, росіянки , українки, єврейки.
Вона не могла залишити своїх друзів без допомоги і почала ховати вдома знайомих євреїв та членів їхніх сімей, рятуючи їх від гетто та розстрілу. Щоб Євгенію Андріївну не відправили до Німеччини, вона змушена була піти працювати на кухню до німців посудомийкою.
Колишня акторка працювати на кухні у німців посудомийкою
Там із розмов німецької обслуги вона дізнавалася, коли будуть облави, і хто піде на ці облави. Тоді вона вела до лісу захованих у неї людей, а хто піти не міг, залишався в її садибі. А німцям, які йшли на облави, вона платила своїми коштовностями (до війни була досить заможною дамою), щоб вони під час облав “не помічали”, що в неї вдома хтось ховається. Вона також, коли була можливість, приносила з німецької кухні деяку їжу, щоб було що їсти цим нещасним людям. Євгенія Андріївна сильно ризикувала своїм життям та життям своїх близьких, але кинути у біді цих нещасних не могла.
Минули роки, всі ті події канули в лету.
Про долю колись відомої акторки після війни відомо небагато. Кременчани пригадують, що у 1960-70-их роках вона вела танцювальний гурток. Вихованці між собою кликали її балериною.
І ось прийшли 90-ті роки, СРСР розпався. З’явилася можливість вільно в’їжджати в Україну і також вільно виїжджати з нашої країни.
Через десятки років до Кременця приїхали нащадки врятованих пані Євгенією
Одного разу на подвір’ї будинку, де жила пані Євгенія , з’явилися кілька людей, які розшукували Євгенію Андріївну. Це були діти та онуки врятованих Євгенією Андріївною євреїв. Вони приїхали до Кременця, дізналися її адресу та розшукали будинок, у якому вона жила останніми роками, щоб подякувати їй, за заповітом своїх батьків, за своїх врятованих близьких.
Але Євгенія Андріївна на той час уже померла. Тоді питали сусідів, як знайти її сина, але сусіди не зволили дати їм номер телефону сина , хоч чудово знали і телефон, і адресу. Ті люди й поїхали ні з чим. Пройти такий далекий шлях, розшукати і не виконати повністю заповіт батьків. Дуже шкода й сумно. Благородні вчинки не повинні забуватися!”, – пише пані Ірина.
