13.11.2018
  • Головна
  • Новини
  • Ненамолені мури Матері Божої Утішительки. Костел для імператора біля Тернополя
Новини Спецпроекти Суспільство

Ненамолені мури Матері Божої Утішительки. Костел для імператора біля Тернополя

Цій культовій споруді немає аналогів у Тернопільській області. Один з найбільших за площею костелів Тернопільщини, бо розрахований був на трьохтисячну парафію.  Перший камінь під велич молитов закладався в честь імператора. Тут колись стояла чудотворна ікона, а нині ростуть дерева.

Посол Ради Паньства

Листівка, присвячена урочистостям на честь срібного весілля імператора Франца Йосифа і Єлизавети. Фото: kavalier.com.ua

Весною 1879 року по всій імперії готувалися до свята. У Відні карбували монети і нагороди з зображенням цісаря та його дружини.  Друкували листівки, де ясновельможну пані зображали з  пишним розплетеним волоссям.  Вся Австро-Угорщина мала засяяти 24 квітня на честь срібного весілля Франца Йосифа І та Єлизавети Баварської, до якої чоловік ласкаво звертався Сісі.

У Державному архіві Тернопільської області зберігся протокол засідання Магістрату Тарнополя від 18 березня 1879 року. У цьому протоколі сім’ю імператора називають Найяснішим Паньством. І на 24 квітня вирішують встановити ілюмінацію, яка би мала покрити срібним сяйвом весь центр міста.

День 24 квітня 1879 року закарбувався в селі Великий Ходачків наріжним каменем.

Власником земель Ходачкова і Козови був Казімеж Шеліг Шеліський – учасник національно-визвольного повстання поляків і литовців проти Російської імперії 1830-1831 років. Поляки, зазнавши поразки, шукали політичного притулку в Австро-Угорській імперії. Так родина Шеліських опинилася  в Козові, придбавши землі в панів Мошиських. А сам Казімеж згодом тричі обирався до Сейму Крайового (Галичини) від округів, що поблизу Тарнополя.

Єронім Стройновський (1752-1815). Фото: uk.wikipedia.org

Великий Ходачків тоді належав до Тарнопольського повіту. Село налічувало близько 1700 жителів, з них – 1500 римо-католиків. Відоме було лише тим, що тут в 1752 році народився єпископ Віленський (1814-1815), перший ректор імператорського Віленського університету, один з найвідоміших правознавців свого часу  Єронім Стройновський. Тепер там Віленський університет – найбільший навчальний заклад столиці Литви.

Попри чисельну римо-католицьку громаду та впливового покровителя, Ходачків не мав костелу. Місцевіналежали до парафії в Настасові. Відтак, 25-річчя шлюбу Франца Йосифа і Сісі стало хорошим приводом для Казімежа Шеліського показати відданість імператорській короні та відзначити їхнє срібне весілля.

24 квітня 1879 року вважається датою закладення наріжного каменю під будівництво костелу Матері Божої Утішительки і св. Йосифа Улюбленця у Великому Ходачкові. Про це свідчить «Словник географічний Королівства Польського та інших країв слов’янських», виданий наприкінці ХIХ століття у Варшаві.

На сайті Римо-католицької Церкви «Костели і каплиці України» розміщено коротку історію храму.

«Консекрація храму відбулась 1890 року. У 1899-1900 роках святиню добудували. 1907 року вперше згадується парафіяльна експозитура у Великому Ходачкові. 1916 року німецькі війська, намагаючись знищити спостережний пункт російських військ, облаштований на вежі костелу, повністю його зруйнували».

Казімеж Шелінський не дожив до богопосвячення костелу. Він помер у 1885 році. У селі вважають, що похований біля стін храму. Над його могилою висока стела-обеліск з написом. Деякі слова стерлися.

Казімеж Шеліг Шеліський – власник цих земель, офіцер колишніх військ польських року 1831, посол до ради паньства …, народився … березня 1807, помер …. 1885. Його пам’яті.

Ймовірно тут похований Казімеж Шеліг Шеліський.

Затверджений Консисторією

Після війни римо-католики декілька років відправляють літургії в місцевій греко-католицькій церкві.І як розповідають на сайті РКЦ в Україні, син Казімежа, Генріх Шеліський, дарує громаді нову земельну ділянку під будівництво нового костелу.

«Протягом трьох років римо-католики містечка послуговувались місцевою церквою, а 1919 року збудували тимчасову дерев’яну каплицю. У 1925 роцібуло засновано самостійну парафію та закладено фундамент нового храму вже на іншій земельній ділянці, яку теж подарували Шеліські».

У цій же розповіді зазначено, що автором проекту нового костелу був Тадей Шнейдер. Хто цей архітектор, важко сказати. В інтернет-пошуках можна натрапити на наукове дослідження «Архітектори домініканських костелів на галицьких землях». Автор дослідження – доктор мистецтвознавства, професор Кам’янець-Подільського державного університету Наталія Урсу. Вона відмічає з посиланням на архівні матеріали:

«Архітектори Вікентій Вітольд Раєвський і Тадеуш Шнейдер 1923 року виконали проект на добудову вежі у необароковому стилі для секуляризованого храму в Яворові(1786 р. перетворений на парафіяльний), але реалізований він не був».

Архітектор Тадеуш чи Тадей Шнейдер вочевидь справді такий був. Та чи існував власне сам проект костелу і хто його дійсно автор?

– У 1946 році, коли поляки виїжджали з нашої області на терени Польщі. Їм дозволили вивезти всі архіви, які стосуються історій їхніх костелів. В наших архівах, практично, немає документів, шемантизмів стосовно того, хто будував, немає описів костелів, – розповідає Ярослав Пелехатий, заступник начальника Управління культури Тернопільської ОДА.

Креслення храму, яке схоже, що змальовує великоходачківський костел,  віднайшов директор місцевого краєзнавчого музею Андрій Лібер на початку 90-х. На титульній сторінці зазначено, що проект затверджений в Перемишлі Консисторією дня 30 вересня 1927 року.

Однак, здебільшого помітки в проекті велись українською мовою, що не властиво для документів римо-католицької церкви. Крім того, у схемах змальовано центральну вежу з вісьмома гранями, якої костел не мав. Печатка на сторінках говорить про Львівське воєводство.

Решта креслень, зокрема сам план розміщень входу (бабінця), центральної частини (базиліки, яка розділена колонами на 3 частини-нави), абсидою, прибудов, як за розмірами, так і по схемі, дуже схожі на храм у Ходачкові.

– Ми не знаємо чи саме по цьому плану будувався наш костел, – каже вчитель історії місцевої школи  Наталія Борсук. – Мій дідусь, Андрій Лібер,знайшов в селі ці документи. Але наскільки план відповідає будівництву костелу, про це складно говорити.  Та й дідусь помер уже десять років тому.

У документі є декілька підписів на сторінках, проте не зазначено ні імен, ні прізвищ, кому належать ці підписи. Навіть, якщо план, який знайшов в селі директор музею, і є будівельним планом костелу, то більш видається, що будували костел за зразком іншого.  Втім, якого? Адже схожого за величиною та архітектурою і близько нема.

Отож, як версія, архітектор Тадеуш (Тадей) Шнейдер  міг справді бути його автором. А Друга Світова згубила його праці.

Велося будівництво храму близько восьми років, будували разом зі школою, яка через дорогу. Обидві споруди завершили в 1935-му, інша версія – в 1936-му. Зведений костел повністю з цегли.

– Колись була технологія така, що не возили цеглу звідки-будь. Біля будівництва, де зводили замок, чи костел, чи церкву, попередньо закладалися великі запаси вапна в ямах і розгортався невеликий цегельний завод. На зиму завозилася глина, яка мала би перемерзнути. Тоді наступного року її вимішували, робили цеглу-сирівку. За літо вона висихала, а під осінь її випалювали. І це все робилося вручну поблизу місця будови, – розповів науковець Ярослав Пелехатий.

Війна не порушила стіни святині, які формують ансамбль неоготики і пізнього бароко.

Вхід у костел має вигляд великого заокругленого порталу. По обидві сторонивходу – колони, з кам’яними вазами у верхній частині. Зверху над порталом символ-абревіатура INRI(«IESVSNAZARENVSREXIVDÆORVM» – лат.), діаметром близько півтора метри.

Базиліка має бокові аркади. Позаду аркад прибудовано каплиці у вигляді невеликих веж в бароковому стилі. З правої сторони біля абсиди за каплицею збудовано різницю. А поруч храму збудували клебальню (приборство). Зараз там шкільна столова і бібліотека.

Прийняв парафію, яка уже на той час налічувала близько 3000 прихожан, отець Стефан Хабло.

Всередині костелу

«Чорна Мадонна» євангеліста Луки

Місцевого ксьондза пам’ятають в селі. До першого причастя  він вів маленькими дітьми пані Іванну Явну та пані Еміліану Пахолок. Обом зараз вісімдесят п’ять років.

– Я маю фотокарточку, як ми йшли до першого причастя, – каже пані Еміліана. – Дивіться, як нас, дітей, тоді було багато. Є на фотокарточці отець Стефан Хабло і моя вчителька.

Перше причастя. По центру – о. Стефан Хабло.

Під час проведення операції «Вісла» з Великого Ходачкова поляків виселили. Сюди приїхали жити понад 300 сімей з Лемківщини. Стефан Хабло не хотів полишати свою парафію і просив своїх прихожан не покидати село.

–Він казав: «не виїжджайте, ми всі ще повернемося». Але потім сам мусів тікати, – розповідала пані Еміліана.

Еміліана Пахолок

Бабуся Іванна Явна живе навпроти костелу. Священика теж пам’ятає.

– То вже після фронту. Він не був одружений, дітей не мав. Жив тут з сестрою.  Прийшли до нього серед ночі, сестру застрілили. А він встиг втекти через вікно, – розповідала вона.

Згідно їхніх розповідей, костел в середині не був розмальований. Мав два бічних вівтарі, стояла декілька скульптур святих. У святкові дні звучав орган. По центру у вівтарній частині була розміщена ікона Марії Божої Ченстоховської.

Іванна Явна

Згідно енциклопедичних даних, Ченстоховська ікона Божої Матері – чудотворна ікона Богородиці, написана, за переказами, євангелістом Лукою в Єрусалимі на кришці стола Святого сімейства, в Сіонській світлиці. Одна з найбільш відомих і шанованих святинь Польщі і Центральної Європи. Шанується однаково католиками та православними. Через темний відтінок обличчя також відома як «Чорна Мадонна».

Навіть копії цього образу вважаються чудотворними. В Україні найвідомішими є:
Буцнівська чудотворна ікона Божої Матері — зберігається в церкві Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії в селі Буцневі Тернопільського району Тернопільської області (Україна).
– Чудотворна ікона Матері Божої Тиврівської — зберігається в Костелі св. Архангела Михаїла (Тиврів, Вінницька область, Україна).
– Чудотворна ікона «Цариця Карпат»,  знаходиться у Гошівському монастирі (Ясна Гора, Карпати).

Великоходачківську ікону Ченстоховської Богоматері після приходу комуністів переховувала родина Еміліани Пахолок. Після отримання незалежності України, святиню передали до церкви.

Також зовні на фасаді костелу стояла рельєфна скульптура Діви Марії. Але її знищили в радянський час.

Кілька фігур з костелу жителі села все ж врятували. Це фігури Святого Йосифа, Діви Марії та фігура «Серце пана Ісуса». Вони передані в костел Божого Милосердя i Матері Божої Неустанної Допомоги, що у Тернополі.

– То були фігури, щоб робити обхід-процесію навколо костелу. Можете побачити, що збереглися ніші для вставлення ручок. Вони стояли у Ходачкові в храмі, мали своє місце, але не біля вівтаря.  А фігура Святого Йосифа зараз на реставрації, – каже парох римо-католицької громади Тернополя Андрій Маліґа.

Фігура “Серце пана Ісуса”
Фігура Діви Марії

Живописна руїна

Попри свою величність, історію, пов’язані історичні особистості і збережені стіни, храм у Великому Ходачкові не належить до пам’яток архітектури місцевого значення і тим паче національного. В радянський час його використовували, як тракторну майстерню, склад для міндобрив. Наприкінці сімдесятих він горів. Так знищили хори.

– Коли спалахнула пожежа над входом, то пожежні машини довго їхали, – розповідає вчителька історії Наталя Борсук. – В селі говорили, що його навіть хотіли підірвати, приїжджали чужі люди копати ями для закладання вибухівки. Але цього не зробили.

– Костел не є пам’яткою архітектури – говорить заступник начальника Управління культури Ярослав Пелехатий. – Він в такому стані занедбаному, що його зараз не візьмуть в перелік пам’яток. Дуже багато втрат має. Не має даху, не має оздоблення, не має веж, втрачені скульптури. Ми вже пробували інвестора шукати для нього, різним конфесіям пропонували, але ніхто не хоче братися, бо потрібно зробити великі об’єми робіт, а це значні кошти.

Однак, як розповідає пані Наталія Борсук, сюди часто навідуються туристи, молодь робить фотосесії. Часто можна побачити поляків, дітей та внуків тих, батьки і діди яких колись жили поблизу Тернополя.

Журнал «Фокус», де спеціалізуються на визначенні рейтингів з різних тематик, відніс костел до десятки найпривабливіших місць в околицях Тернополя. При цьому, назвавши його давньою живописною руїною.

Та все ж, це вже давно (не)намолені мури. Приїжджають, дивляться на них і далі їдуть. Орган не звучить. Ікон немає. Лише сонце крізь вікна і відсутність даху створює свої ореоли.

Ваш коментар

Схожі пости

Школярі декількох районів Тернопільщини залишаться без необхідного для навчання обладнання?

Наталя Павлусик

Кузяк з Барною надалі «протягують» спільну із нардепом Заставним фірму Глобал Білд Інжиніринг

Redaktsia

“Катя сьогодні померла не дочекавшись, ні справедливості, ні правосуддя”, – вшанування пам’яті Катерини Гандзюк (фото)

Залишити коментар