28.03.2024
Мандри Новини Файні люди

“100 доларів невеликій сім’ї вистачить, щоб прожити місяць”: тернопільський миротворець розповів про життя в ДР Конго

Там вічне літо, ростуть авокадо, банани, манго і ананаси, джунглями бігають екзотичні звірі, а на місцевий діючий вулкан Ньїрагонго з’їжджаються подивитися туристи з цілого світу. Водночас Демократична республіка Конго – дуже бідна країна, де багато людей живе в нетрях, без газу, електропостачання, мобільного зв’язку та чистої води. Тут високий рівень  злочинності та безробіття, натомість низький – медицини та освіти, поширені інфекційні хвороби. Більшість людей живуть одним днем і навіть не прагнуть щось в собі міняти, бо вже звикли так жити. Про життя в Демократичній Республіці Конго виданню Терміново розповідає тернополянин Юрій Кульпа. Місяць тому він полетів туди як миротворець у складі національного контингенту.

У Тернополі Юрій Кульпа проходив службу на посаді прес-офіцера 44-ї окремої артилерійської бригади. У ДР Конго він – помічник командира 18-го окремого вертолітного загону по зв’язках з засобами масової інформації. Коли отримав можливість взяти участь у відборі, як кандидат – довго не вагався.

Через ДР Конго проходить лінія екватора. Тут літо круглий рік. Зараз – сезон дощів, у січні розпочнеться тропічна спека (фото: Юрій Кульпа)

Зауважимо, що  Українська миротворча операція під егідою ООН у ДР Конго триває з 2012 року. Ця країна — одна із найбільших держав в Африці, що уже не один десяток років виступає джерелом нестабільності, яка загрожує безпеці всій центральній частині континенту.

– Коли у військову частину прийшла телеграма з проханням запропонувати кандидатів по роботі зі ЗМІ для відрядження до складу 18-го окремого вертолітного загону, який має провести ротацію в Демократичній республіці Конго, командування частини не заперечувало, а вище керівництво погодило мою кандидатуру, – розповідає Юрій Кульпа. – Разом з кандидатами зі всієї України ми пройшли процедуру відбору, здали ряд документів і навесні 2020 року поїхали на бойове злагодження в Броди. Протягом двох тижнів ми здавали тести, нормативи по стрільбі, з фізичної підготовки, знаннях статутів. Після цього, коли приїхала інспекція з командування Сухопутних військ, Генерального штабу та Міністерства оборони України і прийняла у нас заліки, через деяких час вже були відомі прізвища, прописані у наказі головнокомандувача Збройних сил України, хто поїде до Африки у складі Національного континенту. Серед них був і я.

Тернополянин Юрій Кульпа поїхав миротворцем у ДР Конго наприкінці вересня цього року (фото: архів Юрія Кульпи)

Поїздку українських миротворців до Африки відкладали декілька разів через загострення епідемії коронавірусу у світі. Врешті військовослужбовців вирушили у ДР Конго наприкінці вересня цього року.

– Перед поїздкою ми пройшли двотижневу обсервацію на базі військової частини в Бродах, – говорить Юрій Кульпа. –  За цей час нам проводили щеплення від інфекційних захворювань, характерних для цієї країни – холери, гепатиту А, Б, С, малярії, менінгококової інфекції та ін. Всього було 12 щеплень. Адже відомо, що тут географічні та кліматичні умови відрізняються від українських. Майже 6 тисяч кілометрів за океаном дають своє. За три доби до вильоту склад нашого рейсу здав ПЛР-тести, вилетіли з України всі.

Переліт до ДР Конго тривав 15 годин. У першому рейсі, в якому летів Юрій Кульпа, було 160 миротворців. Після приїзду вони пройшли двотижневу обсервацію. Загалом в місії ООН в ДР Конго 250 український миротворців. Вони проведуть там як мінімум півроку, а може й довше.

Базовий табір – за 15 км від діючого вулкана

Базовай табір 18-го окремого вертолітного загону розташований у місті Гома, що знаходиться за кілометр від кордону з Руандою і за 15 км від діючого вулкану  Ньїрагонго.

Вулкан Ньїрагонго – один з один з небагатьох діючих вулканів, доступних для туристів. Кольорові “лавочки” біля вулкана – місцевий цвинтар. Бідні просто облаштовують могилки з каміння, багаті встановлюють пам’ятники, які накривають металевими каркасами, щоб на них не грались діти (фото: Юрій Кульпа)

– Я повинен підтримувати зв’язки і надавати інформацію для представників ЗМІ щодо тем, які ходять в компетенцію нашого загону, співпрацювати із прес центром місії ООН та представниками різних видань, в тому числі міжнародних, – описує свої обов’язки Юрій Кульпа. – Працюємо разом із перекладачами штабу, вони їздять з нами всюди на заходи, тому проблем немає. Для мене це дуже цікава робота. Найперше – набуття міжнародного досвіду, знайомство з іншими людьми, країною. До дому я привезу враження, якими хочу поділитися з іншими військовослужбовцям та заохотити людей для служби в ЗСУ. Це я вважаю великий бонус для мого розвитку. Тому що поїхати в таку країну не кожен може – переліт туди цивільними літаками коштує близько 2 тис доларів. Це велика сума.

Зараз тут сезон дощів, а в січні почнеться тропічна спека

Українські миротворці у базовому таборів живуть у вагончиках-керемеках де по 3-4 ліжка в кожній кімнаті, також шафи, столи. Будиночки обладнані кондиціонерами. Також є визначені робочі місця в інших керемеках, учбові зали, брифінгові зали, їдальня. Є санітарні керемеки – це декілька душових кабін, декілька умивальників, пральні машини і  туалети.

– Спимо під москітними сітками. У кожного військового над ліжком є спеціально обладнана сітка, яка закривається на замки для того аби убезпечити себе від укусу малярійних комарів, – розповідає тернополянин. – Малярія тут поширена, вона буває різного типу, але щоб мінімізувати зараження дотримуємося всіх застережних заходів. Також нам дають протималярійні препарати у медпункті.

Зараз у ДР Конго сезон дощів, який триватиме кілька місяців. Дощ падає щодня, але  ґрунт тут дуже швидко сохне. Температура – у середньому 23-25 градусів тепла. Вночі термометри показують до +20.  День тут дорівнює ночі. О 6-й годині ранку світліє, а о 18-й уже темрява.

– А в січні починається тропічна спека +30. Тоді тих комарів буде більше, – говорить Юрій. – Наші медики мають так звані пушки і за допомогою  деззасобів проводять обробку керемеків від цих комах.

Місцеві мешканці переважно живуть за рахунок продажу фруктів та городини. За долар тут можна купити два ананаси або десяток бананів, розповідає тернополянин (фото: Юрій Кульпа)

На території базового табору ростуть бананові пальми, авокадо, манго, сосни.

– За огорожею можна купити практично все, але що я відважився купувати, то це хіба що фрукти. Фрукти в них дуже смачні і справжні. Ананас і манго набагато солодші ніж в Україні, – каже Юрій Кульпа. – Єдине, що все треба добре мити, щоб не отримати інфекції. З їхньої кухні я нічого не пробував і не рекомендував би це робити. Наш загін отримує продукти з місії ООН і нам готують їжу наші поварі, які також пройшли відбір. Ми їмо борщі, м’ясо, картоплю, навіт щодня випечений хліб, бо у нас також є команда пекарів.

Їздять без правил, не люблять фотографів

Юрій Кульпа щодня пізнає життя у ДР Конго і воно суттєво відрізняється від звичного.

– Якщо порівняти умови в Україні з африканськими, то я б сказав, що ми-українці у себе вдома живемо як в Америці, – зазначає чоловік. – У нас є електропостачання, чиста вода, газ, можливість поїхати заробити. Тут такого вони не мають. Вони не можуть жити повноцінно, можливо, і не хочуть. Бо вони змалку звикли до такого життя і не мають бажання змінювати себе.

Місцеві жінки можуть носити на головах кілограми овочів та фруктів (фото: Юрій Кульпа)

У ДР Конго панує безробіття. В середньому заробітна плата в місяць – 50 доларів, а ціни – приблизно як в Україні. 1 долар – це 2 тис. конголезьких франків. Середній клас фактично відсутній, є або бідні, або багаті.

– Бідні живуть в халупах, умови життя в них дуже погані.  Хоча є хороми, обведені колючим дротом, з озброєною охороною, – каже Юрій Кульпа. – У бідних районах люди будують будинки зі шлакоблоків – дрібних камінців, які викидає вулканічна лава – це в кращому випадку. А є дерев’яні – просто збиті з дощок, так вони і живуть.

У ДР Конго мало чути про поширення коронавірусу. У масках можна побачити хіба декількох місцевих, переважно тут не користуються засобами захисту (фото: Юрій Кульпа)

Місто Гома дуже густонаселене, ну вулицях насичений рух транспорту. На дорогах сотні мотоциклів, десятки машин.

– Їздити містом небезпечно, тому що тут правил не існує, всі їдуть як хочуть. Рух хаотичний і частково неконтрольований, – говорить Юрій Кульпа. – Часто бувають випадки, що водій змушений зупинитися або прийняти інші маневри, щоб уникнути ДТП.

А ще місцеве населення не дуже привітне до білих людей, продовжує військовослужбовець.

– Коли ми сюди приїхали, нас застерегли, що в цій країні дивно поводяться щодо білих людей і в тому числі до представників миротворчих контингентів, – каже тернополянин. – Вони стежать, пильнують і якщо бачать протиправні, на їх думку, дії, то дуже агресивно на це реагують. Вони не люблять, коли їх фотографують і є рекомендації цього там не робити. Тому що вони вважають, що білі люди, які багатші за них, приїхали просто фотографувати, щоб зіставити бідний і багатий світ.  Тут можуть навіть закидати машину камінням, в якій їде фотограф та фотографує. Але коли запропонуєш гроші, тоді можуть навіть позувати перед фотоапаратом.

Військовослужбовці українського національного контингенту передали допомогу сиротам з інтернату у місті Гома (фото: архів Юрія Кульпи)
 За долар можна купити два ананаси

Ціни в ДК Конго – приблизно такі ж, як в Україні, навіть вищі. До прикладу, упаковка негазованої води з 12 пляшок по 1,5 л коштує 5 доларів, цигарки – приблизно 7 доларів за 10 пачок, 0,5 кг меленої кави – 6 доларів, упаковка туалетного паперу 10 шт – 5 доларів, хліб (700 гр)  – 1,2 долара. Водночас за 1 долар можна купити в середньому 10 бананів, або два ананаси чи 8 лаймів. Батончик Снікерс – 0,9 долара, плитка чорного шоколаду в індійському супермаркеті від 1 до 3-х доларів.

– Молоді жителі країни шукають собі роботу і якщо знайдуть сталу – це для них велике щастя, – розповідає Юрій Кульпа. – Вони працюють на будовах, садівниками чи прибиральниками у багатих. Проте ті віддають перевагу хоч трохи грамотним та охайним. А переважно тут люди живуть сьогоднішнім днем.

– Їздити містом небезпечно, тому що тут правил не існує, всі їдуть як хочуть. Рух хаотичний і частково неконтрольований, – розповідає Юрій Кульпа (фото: Юрій Кульпа)

Місцеві мешканці не мають грошей, щоб придбати собі одяг та взуття. Проте їм багато допомагають благодійники.

– Місія ООН та благодійні та волонтерські організації присилають сюди дуже багато гуманітарної допомоги з одягом та продуктами. Це досить якісний одяг і ці люди стараються його продати для того, щоб використати на свої потреби та їжу, – каже Кульпа. – Тут часто можна купити фірмові кросівки за 10 доларів та одяг відомивх брендів з етикатками. Взагалі на ринки несуть все,  що мають: від бананів до гуманітарної допомоги, яку перепродують, щоб вижити.

– Сталого заробітку жителі країни, як правило, не  мають. Для них 50-100 доларів – це дуже багато, на ці гроші може прожити місяць невелика сім’я, – зазначає Юрій Кульпа.

12 фактів про ДР Конго від Юрія Кульпи
  1. У ДР Конго немає електростанцій, тому струму тут немає, а якщо є, то з великими перебоями. Електроенергію купують в сусідньої держави Руанди або отримують за допомогою генераторів. Всі магазини працюють вдень. Перебої з електропостачанням – до 15-20 разів на день. Газу там теж немає. Їжу місцеві готують на деревному вугіллі.
Бідні живуть в халупах, умови життя в них дуже погані (фото: Юрій Кульпа)
Будинки багатих обведені колючим дротом, з озброєною охороною (фото: Юрій Кульпа)

2. З питною водою у ДК Конго – теж проблеми. Миротворці п’ють лише бутильовану воду. Для технічних потреб – миття, прання – у базовий табір миротворців доставляють воду цистернами. Її набирають у місцевому озері, фільтрують і знезаражують на спеціальній станції, що є на території загону. Місцевому населенню з питною водою – сутужно, часто її привозять з гуманітарною допомогою.

На ринки несуть все,  що мають: від бананів до гуманітарної допомоги, яку перепродують, щоб вижити (фото: Юрій Кульпа)
  1. На ринках всюди потрібно торгуватися. Якщо місцеві зустрічають білу людину, в ній бачать заможного, на кому можна заробити. Тому ціни одразу завищують. Якщо покупця ціна не влаштовує і він йде, за ним можуть бігти та скидати ціну доти, доки він не купить. При цьому можуть пустити навіть половину ціни.

  1. Інтернет – дорогий, часто з перебоями. Середній тариф, який обирають – 20 доларів за 20 Гб. Телефонним зв’язком у ДК Конго рідко хто користується – це дорого. Всі дзвінки здійснюються через інтернет, використовуючи різні месенджери. Мобільні телефони серед місцевих – розкіш, у більшості їх немає взагалі, оскільки оплачувати рахунки – це додаткові витрати.

  1. Дітей до 5 років не реєструють через велику смертність. У більшості ж виробляється стійкий імунітет, воду з озера вживають, наче з джерела… Бідні жителі, які не мають за що поховати родича, обкладають місце поховання звичайним камінням у вигляді могилки. Заможніші встановлюють хрести, пам’ятники. А щоб на них не грались діти та нічого не поламали, облаштовують залізні каркаси, які закривають на замок. Звичним є явище, що діти грають на цвинтарі у футбол. А також грають настільні ігри або просто сидять на плитах і спілкуються. На цвинтарі місцеве населення навіть вирощує городину – моркву, квасолю. Тут трохи інша земля, ніж у частині міста, яку накрило вулканічною лавою, де утворилося болото з глиною. До того ж земля на цвинтарі не оподатковується, тому місцеве населення цим користується.
Дітей, які ходять до школи, видно по одягу – вони носять білі сорочки. А ті, хто не вчиться – бігають босоніж, граються весь день (фото: Юрій Кульпа)
  1. Освіта – дуже дорога і дуже мало дітей ходять до школи. Хто має гроші, а тут переважно бідне населення, той має змогу вивчити дитину бодай у школі. А хто не має, дитина грається цілими днями на вулиці і ніякої освіти не здобуває. Дітей, які ходять до школи, видно по одягу – вони носять білі сорочки. А ті, хто не вчиться – бігають босоніж, граються весь день. Коли діти бачать білих людей, підбігають і просять будь що. “Чоп-чоп” – це по їхньому цукерка або гроші. Буває навіть хлібу раді чи якомусь сувенірчику.

Діти з бідного району мають імпровізований стадіон з болота і граються м’ячем, скрученим з тряпок. Вони не мають за що купити м’яча і дають собі раду з підручних матеріалів. Або, приміром взяли палиці і зробили автомат. Так і граються, як у нас 50-60 років тому…

Для перевезення вантажів конголезці використовують саморобні дерев’яні самокати – чукуду. Їх майструють його із твердої деревини мумба та евкаліпта, викинутих шин для колісних протекторів (фото: Юрій Кульпа)
  1. Для перевезення вантажів конголезці використовують саморобні дерев’яні самокати – чукуду. Хто багатший, може собі купити мотоцикл. А хто не має за що купити, змушений збивати з дощок такий самокат для перевезення. Громадський транспорт – невеличкі бусики, аналог “пижиків”, які колись курсували у Тернополі. Проїзд коштує один долар.
Чукуду має розмір близько двох метрів і корисного навантаження близько 450 кг. Однак найбільші чукуду можуть перевозити навіть до 800 кілограмів ваги (фото: Юрій Кульпа)
  1. Для того, аби більше побачили фауну ДР Конго, треба виїжджати в зоопарки в джунглі, де з екскурсоводами можна ходити по декілька годин. Можна побачити горил, слонів, бегемотів та крокодилів, які гріються на сонці. Тут є птахи подібні до наших ворон та сорок, але трохи більші за розмірами. Є пташки, подібні до горобців, а є такі як горобці, але червоні. Вони зовсім по іншому подають голоси. На вигляд такі самі, але за поведінкою інші – вони не такі дикі, не втікають, до них можна наблизитися. Також тут є змії, серед них і отруйні, щоб не наражати на небезпеку військових, на території базового табору час від часу скошують трави, щоб змії не мали можливості там ховатися.
Африканські тропічні ліси (фото: Юрій Кульпа)
Найпопулярнішим таксі є мотоцикли, або “хайси” (маршрутки на базі Toyota Hice). Якщо поторгуєшся вдасться проїхати з одного кінця міста в інший лише за один долар (фото: Юрій Кульпа)
  1. Неподалік від базового табору на прикордонній з Руандою конголезькій території у африканських горах Вірунга знаходиться вулкан Ньїрагонго. Його видно і в сонячну, і хмарну погоду. Вражає він не лише своєю неймовірною красою, але й розмірами. Головний кратер вулкана має 250 метрів у глибину і 2 км в ширину. В ньому іноді утворюється лавове озеро. Ньїрагонго один з небагатьох діючих вулканів, доступних для туристів. Сюди приїжджають сотні людей з різних країн світу. Вони піднімаються до самого кратера та насолоджуються неймовірним краєвидом у самому горнилі вулкану й лавою, яка бурлить.
Діючий вулкан вулкан Ньїрагонго розташований за 15 кілометрів від базового табору миротворців. Його видно і в сонячну, і хмарну погоду (фото: Юрій Кульпа)

11. У місто Гомо не побачиш чоловіка з цигаркою. Курити у них дорого (блок цигарок – 7 доларів). На гроші, які заробляють місцеві, не кожен може собі це дозволити. Тому люди не палять, алкоголь не купують (горілка – 10 доларів), переважно вживають спиртне домашнього виробництва. У цій країні високий рівень злочинності: починаючи від крадіжок, завершуючи згвалтуванням. Особливо за межами міст, там вже діють бандитські формування.

 

Діти з бідного району мають імпровізований стадіон з болота і граються м’ячем, скрученим з тряпок (фото: Юрій Кульпа)
  1. У ДР Конго поширені інфекційні хвороби. Тому військовослужбовці вживають всіх заходів, аби недопустити коронавірусу. Але про поширення цієї хвороби у цій країні мало чути. У масках можна побачити хіба декількох місцевих, переважно всі не користуються засобами захисту.
Будинки очевидно розділяють бідних і багатих не лише своїм виглядом, але й районами, де вони розташовані. Вілли з охороною, загороджені колючим дротом – це житло багатих (фото: Юрій Кульпа)

Дерев’яні халупи без електроенергії та умов цивілізації – будинки бідних громадян (фото: Юрій Кульпа)

Основним ремеслом африканців у віддалених районах є вилов риби (фото: Юрій Кульпа)

 

Головне зображення: Юрій Кульпа. 

 

Перейти до панелі інструментів