Історію про свого прадіда, якого розстріляли за те, що був батьком синів-ОУНівців, діда, якого засудили на 10 років Воркути та долю своїх рідних-патріотів розповів у соцмережі Фейсбук тернополянин Юрій Кульпа.
Далі дослівно цитуємо розповідь Юрій Кульпи.
“Цій світлині понад 100 років”
Олена Чорна під час навчання в ТНЕУ, тепер Західноукраїнський національний університет, отримала завдання написати про свій родовід та історію свого села. Це фото, стало важливим фактом у створенні родинного дерева, то ж на прохання вона поділилася ним із нами. А дісталося воно в спадок від її прабабусі, (на світлині стоїть у центрі), вона ж рідна сестра дружини мого прадіда Корнила Оліянни (сидить ліворуч з доньками). Світлині цій понад 100 років, її мало хто бачив з нашої родини, тому берегтиму її, аби залишити пам’ять батьківського роду для наступних поколінь.
Розстріляли на очах родини
Другий син Іван – станичним, (керівник місцевого осередку ОУН) .
Кульпа Іван Корнилович, 1920 р., с. Новики, освіта початкова. Брат А. К. Кульпи. Заарештований 10.06.1947 р. Збаразьким РВ МДБ (ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР). Член ОУН, станичний. Згідно з постановою ОН при МДБ СРСР від 30.08.1947 р. ув’язнений на 10 р. у ВТТ. Звільнений 07.09.1955 р. Проживав у с. Старі Кривотули Тисменицького р-ну Івано-Франківської обл. Реабілітований 11.10.1991 р. (7057-П).
“Не допомогли благання вагітної дружини і сльози дітей”
Зі слів тітки Марії, коли забирали діда Андрія, не допомогли благання вагітної дружини, не заважали “сексотам” сльози маленьких дітей (5, 9, 10 років). В одному з міліціонерів рідні упізнали «товариша», який не раз заходив на подвір’я, обідав за одним столом з дідом, а сьогодні він вже не був товаришем і Василем, якого знали. З його наглої пики вирвалося: «Для вас я уже не Вася, а гражданін начальник отделения», додав сексот під час арешту діда Андрія.
Політика сталінського режиму, яка була спрямована на ліквідацію української ідентичності та створення нової спільноти «радянський народ», призвела до численних втрат та знищення мільйонів людей, лише за те, що любили свій край, Україну.
За те, що були головами колгоспу чи сільської ради, інженерами, або ковалями, станичними ОУН, або нескореними захисниками України. Насправді це були справедливі, чесні, люди, які любили працювати на своїй землі та вірили в Господа Бога.
“Для батька всі навчальні заклади неподалік були закритими”
Ще були: примусове поселення, знайомство в Воркуті з його мамою Зофією Телевяк, також репресованою, та народження сина Ігоря (його старшого брата) у Воркуті в 1957 р. Була спроба повернення в Україну на початку 60-х років, але довелося знову залишити рідну землю з політичних причин. Прихистком тоді стала Молдова (в той час Молдавія). А повернутись вдалось в Україну Іванові та його сім’ї лише в 1989р.
Мій батько, Степан Андрійович Кульпа, був здібним хлопчиною, але через ці події не мав права вчитись бодай в училищі, оскільки вважався сином «врага народа». Доступ до вступу в навчальні заклади неподалік був закритим, тому змушений був вчитися за 1000 кілометрів від рідної домівки на цілині, на Херсонщині. Там вступив в училище механізації, закінчив його з відзнакою та здобув спеціальність тракториста-машиніста, водія.
Час робив своє, батько продовжував вчитися. Таки добився свого та вступив до Збаразького професійно-технічного училища, яке закінчив також з відзнакою. В країні відбувалася електрифікація міст та сіл. На заміну старим технологіям приходили нові. Захопившись наукою батько продовжив навчання у Львівському технікумі електрифікації, а згодом в політехнічному інституті в Києві. Вчився до тридцяти п’яти років. Інколи йому закидали, що ти так і не оженишся з навчанням. Але встиг усе, і вивчитися, і оженитися, народити з дружиною двох дітей – сестру та мене. Усе своє життя він працював інженером в обленерго, а коли вийшов на пенсію був обраний головою найбільшого в місті гаражного кооперативу «Східний» де налічувалось 1200 гаражів.
