Батька, який поїхав до Польщі на заробітки і останнім часом перестав виходити на зв’язок, розшукувала дівчинка із одного із сіл Лановецького району. Оголошення з проханням допомогти розшукати тата 11-річна Софія розмістила нещодавно у соцмережі “Фейсбук”. Як повідомила вона, батько поїхав до Польщі ще два з половиною роки тому, а з квітня цього року зв’язок з ним пропав – він не відповідав ні по телефону, ні через Viber.
“Бабуся подала на розшук, але наша поліція не сильно спішить його шукати. Він працював у Мрочин, Кепно, Чиніца на мебельній фабриці. Це приблизно 50 км від Вроцлава”, – написала школярка.
І тут сталося диво! На прохання дівчинки допомогти у пошуку тата одразу відгукнулися сотні людей, які допомогли знайти чоловіка. І на вихідних він вже спілкувався з донькою та матір’ю.
Історію школярки-детектива розповіла її бабуся Таїна Олексіївна, саме з нею зараз живе дівчинка. Жінка каже, що була у відчаї через зникнення сина, адже не знала, живий він чи ні.
– По тих номерах, які у нас були, ми телефонували, але він не відповідав, лише говорило щось по-польськи, – розповідає вона. – Я запитувала людей, які часто їздять до Польщі на заробітки, вони сказали, що телефон відключений або номер недійсний. Сидіти склавши руки я не могла, ще в серпні написала заяву в поліцію, але не змогла нічого добитися.
Внучка не раз писала в інтернеті оголошення про розшук батька, але не додавала фото, тому відгуків не було, продовжує бабуся.
– Після того, як опублікувала звернення разом з фотографією, почали звертатися та телефонувати різні люди, які щось знали про її тата чи готові були допомогти, – розповідає Таїна Олексіївна. – Вона каже мені:”Бабусю, вже понад 300 чоловік відгукнулися!” Навіть поляк польською мовою написав: “Доця, твій тато живий”. І ось залетефонувала жіночка з Новоград-Волинського і сказала, що вона три тижні тому повернулася з Польщі і безпосередньо працювала з моїм сином, жила з ним в одному гуртожитку. І три тижні тому він був живий і все було добре. Вона сказала, що в суботу у нього якраз скорочений день, передзвонить йому і скаже нам результат. Я розплакалася: “Кажу, якщо можете, поможіть, бо звідки я знаю, де його шукати і що робити”. Вона передзвонила туди, йому все розповіла, і він вийшов з роботи і передзвонив мені. Сказав: “Мамо, я загубив телефон, втратив всі ваші номери і не міг з вами зв’язатися, ви ж в селі, як я вас мав шукати”. Сказав, що поки не приїде. Але принаймні знаю, що він живий, можу йому подзвонити. Моя внучка спілкується з ним через інтернет.
Таїна Олексіївна хвалить малу Софію і каже, що завдяки її знанням, вдалося розшукати сина.
– Вона великий спеціаліст по телефонах, інтернету. Вона сама вчиться, мені 71 рік, ну що я їй можу помогти, – каже вона. – Роблю все, що можу, одягаю, взуваю, підтримую.
Жінки додає, що коли пропав зв’язок із сином, просила багатьох людей, які їздять на заробітки до Польщі, може хтось щось знає. Люди у Вроцлаві були, але син працював у місті на самому кордоні з Німеччиною, спеціально туди ніхто не їхав.
– Я не мала можливості виробляти документи і їхати туди його шукати, – каже вона. – Я написала заяву в поліцію, сотню раз приїжджала до Тернополя, просила, але мені не могли мені нічим помогти. Говорили: “А що ми поїдемо до нього?” Я кажу, ну можна ж якийсь запит зробити, щось же ж можна зробити. Відповіли: “Добре, ми будемо шукати”. І так аж мала знайшла.
