Як від звичайних пробіжок після важкого робочого дня дійшло до марафонських 42 кілометрів у Мадриді.
– Чай чи кава? – ми зустрічаємось з Галиною Щепанівською в неї на роботі. Вона – власниця салону вікон та дверей і до останньої хвилини робочого дня там повно людей: клієнти, які підбирають міжкімнатні двері, замірщик передає замовлення, хтось щось уточнює, лунають телефонні дзвінки.
Навіть після 18.00 двері салону Галина не зачиняє.
– Ще може хтось зайти, поки сидітимемо. Завжди хтось заходить.
Усміхнена, позитивна і дуже світла – вдень вона знаходить спільну мову з десятками замовників, а вечорами виходить на пробіжки. Каже, це її антистресовий засіб і наркотик одночасно.
– Бігала я насправді завжди. Ще в університеті, всі 5 років брала участь в змаганнях на короткі дистанції між факультетами. Посідала перші місця. Досі, коли тренуємось в межах клубу (Ternopil Running Club – авт.), і я біжу на рівні з швидкими хлопцями, то з мене жартують, мовляв, нічого-нічого, пробіжить свої 100 метрів і втомиться. Але насправді так і є: 100 метрів я біжу дуже швидко, але потім вже повільніше. Мабуть, ноги мають пам’ять зі студентських років, – сміється наша героїня.
А от вже на довгі дистанції Галина перейшла 4 роки тому.
– Чому? Робота з людьми є трохи стресовою, – знову усміхається. – У бігунів навіть є такий жарт: “Щось я втомився, йду побігаю”. Ти приходиш додому втомлений, знервований. А побігав – і все, повертаєшся задоволений, веселий, весь негатив вивітрився.
На пробіжки наша героїня виходить п’ять разів на тиждень. У неділю та суботу для цього є ранки. В інші дні – вечори.
– Навіть у дощ чи сніг. Коли вже -15 градусів, то припиняю, коли слизько – взуваю кросівки з “шипами”, – пояснює. – Коли готувалась до марафону в Мадриді, то бігала з 2 грудня до кінця квітня. А це 5 місяців безперервних тренувань…
Бігати в Тернополі та неподалік міста можна всюди, переконана Галина. Різні поверхні підходять для різної підготовки.
– Наприклад, якщо ти готуєшся до шосейного марафону, то бігаєш асфальтом, рівниною, де іноді трапляються мінімальні гірки. Якщо треба буде вибігати на гору, то тоді мені дорога в сторону Кутківецького лісу, бо там є спеціальна трейлова траса, або на околиці Тернополя. Вдень мінімально набігаю 5 км. На вихідних – від 20 км і більше. В середньому, десь 50-70 кілометрів за тиждень.
Однак в процесі варто все ж дотримуватись певних правил безпеки та здорового глузду.
– Трасою я бігаю вдень, назустріч руху. Вночі туди ні ногою. В темну пору дня ми бігаємо лише компанією, з ліхтариками на лобі. І точно не трасою, – пояснює жінка. – Зараз осінь, коли повертаюсь з роботи, вже темно, тому для пробіжок є Кутківці, з освітленими вулицями, звідти до набережної, на “Циганку” і назад. А це вже близько 13 км.
Займатись бігом в Тернополі є де і є з ким, в місті діє біговий клуб. Така й назва – Ternopil Running Club. Заснували його торік у грудні, і Галина разом із його учасниками бере участь у різних змаганнях, які відбуваються в межах України. Чернівці, Біла Церква, Львів, Вінниця, Івано-Франківськ – такі події дозволяють не лише бігати, а й подорожувати, пояснює жінка. В нашому місті також відбувається досить таких змагань: WinTrail, Озеряна, нічна Озеряна, півмарафони.
“Мадрид. 42. Чекай на мене!”
Якщо ж мова йде про серйозну підготовку з великими навантаженнями, то тут вже варто звертатись до спеціалістів.
– В мене є тренер з Івано-Франківська, який розробив програму спеціально під мене. Готувалась до марафону в Мадриді якраз із ним, – продовжує Галина. – В середньому потрібно було набігати в тиждень 100 кілометрів. За 2-3 тижні до самого марафону, згідно програми, я мала пробігти 35 км. Якщо подужаєш їх, отже, “потягнеш” і 42 км на марафоні. Але в мене тоді були інші поїздки, тому потрібну дистанцію я змогла подолати лише за тиждень до поїздки в Мадрид. Це сильне навантаження на організм. Поки я бігала до того впродовж року, жодного разу не хворіла. А після тих 35 км впав імунітет, почалась ангіна. Лікарі прописали антибіотики… На 5 днів. Я пропила їх лише 3 дні. Відчула, що мені від них погано. Тож ще два дні відновлювалась, а потім був марафон. Завдання було не на якесь місце, не на приз, а просто добігти.
Загорілась ідеєю марафону в Мадриді жінка після того, як вперше пробігла півмарафон в Тернополі. Тож вирішила, що готова і до 42 км.
– Пам’ятаю, написала в соцмережі “Мадрид. 42. Чекай на мене!”, – і стало зрозуміло, що шляху назад немає, – згадує і усміхається Галина. – Доведеться бігти. В серпні відкрили реєстрацію, тож я подала заявку, заплатила внесок. Спершу просто “ляпнула” на фейсбуці, але, коли зареєструвався, відступу вже немає.
До іспанської столиці Галина прилетіла вперше за останні 18 років. Колись вона прожила там рік. Тому місто для такого подвигу обирала невипадкове.
– Марафон – це не просто бігти. Це ще й слідкувати за самопочуттям, – пояснює жінка. – Тобі може зсудомити ногу, стати погано. Ти маєш відчувати свій організм. Я мала з собою цілий арсенал всього в спеціальному поясі: воду, магній, енергетичні гелі. Пробігла за 4 год, хоча ліміт був 6 годин. Але ці емоції на старті важко передати словами.
Галина показує відео: тисячі людей, всі галасують, танцюють. Схоже на карнавал, а не на змагання. Атмосфера святкова і вона зовсім не про конкуренцію, а про веселощі.
– Там було 33 тисячі людей зі 160 країн світу. Перші 18 кілометрів був просто затор – так багато учасників. Потім вже розділились на різні коридори: хто біг половину, хто повний марафон. Я навіть не знаю, чи мала там якесь місце, – продовжує Галина. – Мені дали мою заслужену медаль. Важить вона, мабуть, з пів кілограма. Але я хотіла просто пробігти ту дистанцію. І саме в Мадриді. Люблю це місто.
Старт був о 9 год ранку. А виселитись з готелю треба було до 12.00.
– Я впросила адміністраторів, щоб мені відтермінували до 14.00, бо ж біжу марафон і раніше точно не прийду. Але я і до того часу не встигла, приїхала о пів на четверту, – від спогадів знову усмішка на обличчі. – В Мадриді я ще зустріла свого знайомого з Тернополя – Женю. Марафон пробігли разом. А після цього пішли гуляти – до літака ще залишалось 8 годин. Телефони в обох розряджені, а фото ж хотілось. То почали чіплятись до іспанців, аби вони нас сфотографували і скинули фото в інстаграм Жені. От якраз і маємо ту світлину тепер. Зустріли дуже позитивну іспанку, вона чекала свого чоловіка з марафону. Отак і отримали таке бажане фото з події. І побігли в готель. А там мені кажуть, що все, платіть 70 євро за протермінований час. І я до них: “¿Por que? Чому? Мені ж треба 15 хвилин, щоб помитись”. То виторгувала за 30 євро. Я ж як-не-як працю в продажах (сміється –авт.). На всю затію з марафоном пішло 600 євро, тож навіть ті зекономлені 40 євро мене втішили.
“Бігунці”
Поки говоримо, до Галини періодично телефонують клієнти та колеги, щось уточнюють. На годиннику – далеко за 19.00, робочий день закінчився більше години тому. Але жінка усміхається, спокійно відповідає. Здається, біг таки справді дієвий антистресовий засіб. Від історії про марафон плавно переходимо до історії про інше змагання.
– Два роки я хотіла взяти участь в “Гонці націй”. Це змагання з різними випробуваннями. Я собі мріяла, але для цього треба тренуватись, займатись кросфітом. І тут хлопець з нашого бігового клубу запропонував приєднатись до них. Вони також не мали силової підготовки.
Назва говорила сама за себе – “Бігунці”.
– І я приєдналась до команди. Після змагань два дні рук просто не відчувала, – зізнається Галина. – Ноги в мене звикли до навантажень, а от руки ж ненатреновані. А в “Гонці…” треба задіювати різні групи м’язів, там різні завдання: і підтягування, і перекладини, і спускатись шнуром треба було – я здерла собі шкіру на руках. Пам’ятаю, коли повзли під колючим дротом, один хлопець сказав: “Так, це для тих, хто не знає, як провести вихідні” (сміється – авт.) Але мені сподобалось. Це важко, але я спробувала, що це таке. В підсумку наша команда була 9 з 22 , хоча ми й не тренувались, як силовики, лише як бігуни.
Здоров’я, кросівки і навушники
Тим, хто лише думає почати бігати, жінка радить спробувати і не кидати, якщо здаватиметься, що не “йде”.
– Спершу від незвички буде важко, буде задишка. Але потрохи все внормується, – пояснює.
Якщо є побоювання чи сумніви, то краще спершу сходити до лікарів. Сама ж Галина пройшла ретельне обстеження перед марафоном. Хоча і тоді лікарі дивувались, що до них прийшли з такою метою. Очевидно, просто на перевірки, а не коли “припече”, українці таки ходять нечасто
– Що ж до змагань, то тоді потрібна або довідка із фіздиспансера, або страхування. Хіба мова про забіг на якісь 5 кілометрів, тоді і цього не вимагають, – каже Галина.
Крім того, потрібно мати зручне взуття.
– В мене зараз до 10 пар кросівок для бігу, – зізнається Галина. – Якщо бігати в парку і небагато, звісно, підійдуть звичайні, аби лише не слизькі були. Якщо ж ти готуєшся до марафону, тобі треба легенькі, якщо бігаєш лісом і горбами – має бути спеціальне трейлове взуття, для снігу краще підійдуть з “шипованою” підошвою. Взимку в шосейних кросівках ти одразу ж впадеш на слизькій поверхні. Правильно підібрані кросівки – це мінімум травм і мінімум втоми для ніг.
Ще одна звичка Галини – це навушники.
– Перші 2-3 роки я бігала без них. Слухала спів пташок, насолоджувалась тим, що бачила. Взимку ж, коли темно, мокро, а тобі треба пробігти 15 кілометрів, це вже дається важче, – зізнається жінка. – А з музикою якось веселіше. Тож вечорами я бігаю в навушниках, слухаю або музику, або тренінги. На змаганнях же ніколи їх не вдягаю. Тому що не відчуєш цього кайфу від процесу, ейфорії, коли ти піднімаєшся на “тумбочку”, бо зайняла призове місце. Та й часто під час бігу рахуєш, чи встигаєш зробити результат.
Як показав досвід, біг часто рятує не лише від негативних емоцій, а й від відчуття втоми.
– В мене вже не раз таке було: приїздиш кудись замучена, попереду ще якісь плани. Донька каже: “Мам, йди побігай!”, – і це допомагає. Ти отримуєш заряд енергії і на реалізацію планів, і на приготування їжі, і на ще безліч справ. Якщо якісь стреси, проблеми, хтось накричав, нахамив, ти “варишся” в цьому. А побігаєш, зустрінеш когось із однодумців, побачиш щось гарне – тобі стає легше, – розповідає далі Галина. – Якщо чесно, то так, біг – мій наркотик, це правда. Але хороший наркотик. Чим більше бігаєш, тим більше хочеться. Але й тим більше користі для себе. В процесі я люблю планувати справи і розкладати все по поличках, звільняюсь від зайвих стресових емоцій.
Скільки марафонів, “половинок” (півмарафонів – авт.) та трейлів (біг пересіченою місцевістю – авт.) набігала, Галина не рахує. Каже, що має спеціальну дошку з нагородами. Але кількість її не цікавить. Просто треба було поставити собі мету і йти до неї.
Після марафону в Мадриді нова мета знайшлась сама.
– Є шість найбільших марафонів світу (The Abbott World Marathon Majors – авт). Їх проводять в різних містах: Токіо, Лондоні, Берліні, Чикаго, Нью-Йорку та два в Бостоні. Знайомий пробіг один у Токіо. Я наразі думаю над реєстрацією в Берліні, – зізнається Галина.
Фото: архів Галини Щепанівської
