
У 1869 році міське життя Тернополя зазнало кардинальних змін: на вулицях замість звичних смолоскипів уперше засяяли нафтові ліхтарі.
Про те, як містяни зустрічали це технологічне диво, розповіли у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї, опираючись на оригінальний рукопис відомої музейниці Стефанії Садовської.
Ажіотаж довкола вуличних ліхтарів
Поява нових ліхтарів зі скляними та порцеляновими колбами викликала серед тернополян справжній бум. Мешканці найвіддаленіших околиць щовечора навмисно приходили до центру міста, аби на власні очі побачити магістрацького поліцейського, який піднімався драбиною, ретельно чистив скло та запалював ґніт.
Світло від суміші для освітлення — так званої “камфіни” — здавалося тогочасним людям неймовірно яскравим і, за їхніми словами, сяяло наче за сто свічок.
Кумедний випадок на вулиці Святоіванській
Мода на нове освітлення швидко перейшла із вулиць у приватні оселі. У 1870 році господарка з вулиці Святоіванської вирішила придбати таку лямпу додому, але заради інновації їй довелося продати вгодованого індика за 5 срібних ґульденів, що дорівнювало п’ятій частині вартості цілої корови.
Сусіди цілими родинами сходилися до хати, аби роздивитися та помацати хатнє диво. Втім, свято прогресу тривало недовго, адже чотирирічна дитина господарів, лишившись без нагляду, влучила в лямпу ножицями. Скло розбилося на порох, а самі ножиці від сили удару вибили шибку й вилетіли на подвір’я.
Скептики проти прогресу
Цей курйозний випадок миттєво облетів увесь Тернопіль і став головною темою для пліток. Консервативні містяни, які опиралися нововведенням, отримали переконливий аргумент і переконували інших, що нове світло псує зір та є смертельно небезпечним через ризик займання “камфіни”.
Попри це, час усе розставив на свої місця, і згодом нафтові лямпи з’явилися практично в кожній тернопільській хаті.
