
Понад рік родина Січкунів з Тернопільщини живе на межі надії та невідомості. Їхній син Назар, боєць 37-ї окремої бригади морської піхоти, зник безвісти під час бойового завдання на Волноваському напрямку. Мати самотужки вирушила на Донеччину на пошуки сина, а батько, який теж воював, не пережив цієї звістки.
Дім батьків досі зберігає пам’ять про Назара — туї та яблуня в саду, посаджені ним ще підлітком разом з батьком, особисті речі в кімнаті, прапор морської піхоти, конспекти з домедичної допомоги та військові записи. Про історію родини Січкунів розповіло Суспільне Тернопіль.
Контракт зі Збройними силами Назар підписав у 23 роки — щоб служити поруч із батьком, який на той час уже захищав країну. Проходив службу в 37-й бригаді морської піхоти, виконував завдання на Донеччині.
Останнє відео, яке бачили рідні, — Назар із побратимами прямує на позиції біля Розливу на Волноваському напрямку. Після цього зв’язок обірвався.
Пізніше слідчі ознайомили родину з вмістом його телефону: останнім, що шукав хлопець в інтернеті, була молитва про збереження життя.
За результатами розслідування, 9 квітня військовий вийшов на завдання, а близько 23:45 перестав виходити на зв’язок. Для матері це стало ударом.
Не в змозі змиритися з невизначеністю, жінка того ж вечора зібрала медикаменти та необхідні речі й виїхала на Донеччину.
Вона дісталася району за 14 кілометрів від місця, де зник син, опитувала військових на блокпостах, шукала бійців 37-ї бригади, сподіваючись натрапити на будь-яку інформацію про Назара.
Незважаючи на попередження про замінованість території та ризики близькості до лінії фронту, Олена не припиняла пошуків. Дорогу їй допомагало прокласти фото, яке син колись надіслав із місця дислокації.
Зрештою вона зустріла побратима сина, від якого й дізналася деталі останнього виходу Назара на завдання.
За словами військового, групу супроводжував дрон, який зафіксував пристрілку з боку противника. Коли почався обстріл, зв’язок із групою зник.
Другим ударом для родини стала смерть батька Назара — він також перебував на бойових позиціях і, дізнавшись про зникнення сина, був евакуйований через різке погіршення здоров’я.
«На жаль, сина він не дочекався. Його серце зупинилося», — розповідає мати захисника.
Минуло вже рік і два місяці відтоді, як Назар зник, але рідні не втрачають надії. Сестра військового Юлія розповідає про сон, у якому брат просив передати матері: «Скажи мамі, я вернусь, хай чекає».
Олена Січкун і далі чекає на сина.
«Я мушу його дочекатися. Ми його всі чекаємо. Наш хлопчик мусить прийти додому. Він обіцяв», — каже жінка.
