
Історія села Губин почалася задовго до появи перших книг. Ще в епоху палеоліту на місцевих пагорбах горіли перші вогнища, а згодом ці землі стали домом для представників культури кулястих амфор та давніх слов’ян.
Про це розповідає Люба Кульбіцька.
У часи Київської Русі Дністер служив важливою дорогою, що поєднувала Губин із великим світом. Офіційно село з’явилося на сторінках документів у XVI столітті, і з того часу його коротка, але міцна назва стала символом незламності.
У XIX столітті тут звели дерев’яну церкву Усікновення голови святого Івана Хрестителя. Святиня пережила війни та десятиліття релігійних заборон.
Колись людне багатонаціональне село, де мешкало понад тисячу людей, пройшло крізь трагедії Другої світової війни та важкі роки радянського тиску. Хоча населення згодом скоротилося, село не втратило своєї гідності.
Попри те, що мешканців стало менше, тут і надалі живе пам’ять предків, стоїть старовинна церква.
“Губин не прагне величі. Він уже легендарний тим, що вистояв. Тим, що пережив імперії, війни, реформи — і залишився собою. Бо справжня легенда — це не про замки й корони. Це про землю, яка пам’ятає кожен крок. І про людей, які, навіть зникаючи в історії, залишають по собі слід. Губин — це слід. Тихий, але вічний”, – йдеться у повідомленні.
