Іван – справжній герой нашого часу! З перших днів повномасштабного вторгнення він без вагань долучився до війська та служить у 211 понтонно-мостовій бригаді Сил Підтримки Збройних Сил України.
Військовослужбовець родом із мальовничої Тернопільщини, Кременецького району, і його рішучість та відданість – приклад для кожного з нас. Про це повідомили “Терміново” у 211-понтонно-мостовій бригаді Сил Підтримки ЗСУ.
Згадує той перший шок, коли не вірилось, що все це дійсно відбувається насправді:
– «Все почалось неочікувано, жорстко та просто шокувало. Але вдома сидіти я не збирався, тому не задумуючись попрямував до найближчого ТЦК аби якнайшвидше долучитись до лав ЗСУ.» – каже Іван, розповідаючи про свій шлях.
Раніше він служив у морській піхоті, у далекому 1995-1996 роках, що навчило його дисципліні та справжній залізній витримці, а цивільному житті майстрував на будівництві цілих 15 років. Тепер Іван – командир відділення буксирних катерів у 211 понтонно-мостовій бригаді.
– «Моя робота специфічна та не з легких. Треба бути і механіком, і водієм, постійно працювати з людьми. А на воді необхідно діяти швидко, обережно та злагоджено, адже ніколи не знаєш, що може трапитись і будь яка зупинка, це завжди великий ризик для всіх.» – зізнається він.
Іван розповідає про брак фахівців, про необхідність навчати новоприбулих військовослужбовців, які до війни були звичайними цивільними.
– «Нам дуже необхідні люди, при чому те, хто ким був і чим займався до цього, взагалі не важливо, адже у війську є досить різних спеціальностей та напрямків для будь кого. Головне – це бажання бути корисним, а всьому, що потрібно – ми навчимо та зробимо з будь кого справжнього фахівця своєї справи! Тому, хто ще має сумніви, долучайтесь, та давайте боротись із ворогом разом!» – каже Іван.
Захисник з гордістю ділиться історіями про те, як його відділення будувало понтонні переправи на Миколаївщині, займалось наведенням паромних переправ та з бійцями бригади евакуйовували понтони. Будучи на Херсонщині військовослужбовці евакуйовували різну техніку, а на Донеччині зміцнювали оборону, будуючи фортифікаційні споруди.
За видатні досягнення у бойових діях на Сході, захисник був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України», почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Сталевий хрест» та почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Кращий сержант Збройних Сил України».
Найдивовижнішою історією Іван називає знахідку кошеняти на Херсонщині.
– «Прибилося до мене маленьке кошеня. Воно всюди слідувало за мною, зі мною спало, їздило за продуктами, вечеряло, та завжди зустрічало як повертався з завдань. Назвали ми це маленьке пухнасте щастя Тетяна, саме так звали господиню у якої ми винаймали житло.» – розповідає з посмішкою військовий.
– «Ще до від’їзду додому кошенятко встигло стати нашим талісманом. Воно завжди було поряд, то сховається в тіні броні, то вилізе на плече, то покладе лапку на рукав, саме тоді, коли треба хоч трохи тиші серед турбот. Інколи я думав: може, це вона нас береже, своїм маленьким серцем тримає наші нерви цілими. Побратими сміялися: «Тетяна – наш маленький командир морально-психологічної підтримки!». І правда, з нею було ніби якось легше дихати.» – згадує Іван.
Після повернення додому, кошеня одразу стало домашнім улюбленцем усієї родини. Але на цьому сюрпризи не закінчились.
– «Коли я привіз кицьку з Херсонщини додому, вона подарувала нам ще четверо маленьких кошенят, ото була радість та забава для всіх. Насправді, я навіть не думав, що разом з нею у мій дім зайде відчуття тепла й простого щастя. Вона наче закріпила невидимий місток між фронтом та домом. А котенята… Вони виросли, знайшли добрі руки – хто залишився з нами, хто пішов до друзів. Але цей «бонус» я згадую як знак: життя вперто триває навіть там, де гуде небо!» – розповідає військовий.
Для Івана побратими з бригади – це вже давно сім’я.
– «За ці роки я зрозумів: бригада – це не просто мій підрозділ. Це – моя сім’я! Четвертий рік у війську, і коли кажу «моя родина», то першими в голові з’являються обличчя моїх побратимів. Ми знаємо слабкі та сильні сторони один одного, вміємо мовчати там, де слова зайві, і говорити тоді, коли тиша ранить… З ними я навчився триматися й не падати духом, приймати втрати і берегти кожну мить, де є сміх, чай у металевій кружці та надійна опора побратима, яка завжди поруч» – каже Іван.
Що буду робити після перемоги?
– «Чесно, про це я ще не думав», – відповідає воїн. – «Поки дуже багато роботи та завдань, та й у мене насправді лише одні думки лише про те, як прискорити нашу перемогу!» – каже військовослужбовець.
На українського захисника вдома чекають діти, мати, сестра, кицька Тетяна та маленькі пухнастики.
– «Служба у війську навчила мене простих речей: не пропускати дрібні радощі, берегти своїх та вчасно надавати допомогу тим, хто цього потребує. І кицька Тетяна, нагадує мені про це щодня. Бо інколи одна маленька тваринка може зробити більше для серця, ніж найдовша відпустка. А моя найбільша опора — це мої побратими, моя надійна військова сім’я. Разом ми тримаємось, разом і переможемо!» – гордо каже захисник.
About the author
Військовий з Кременеччини нагороджений за бої на Сході «Сталевим Хрестом»
Іван – справжній герой нашого часу! З перших днів повномасштабного вторгнення він без вагань долучився до війська та служить у 211 понтонно-мостовій бригаді Сил Підтримки Збройних Сил України. Військовослужбовець родом із мальовничої Тернопільщини, Кременецького району, і його рішучість та відданість – приклад для кожного з нас. Про це повідомили "Терміново" у 211-понтонно-мостовій бригаді Сил Підтримки ЗСУ. Згадує той перший шок, коли не вірилось, що все це дійсно відбувається насправді: – «Все почалось неочікувано, жорстко та просто шокувало. Але вдома сидіти я не збирався, тому не задумуючись попрямував до найближчого ТЦК аби якнайшвидше долучитись до лав ЗСУ.» – каже Іван, розповідаючи про свій шлях. Раніше він служив у морській піхоті, у далекому 1995-1996 роках, що навчило його дисципліні та справжній залізній витримці, а цивільному житті майстрував на будівництві цілих 15 років. Тепер Іван – командир відділення буксирних катерів у 211 понтонно-мостовій […]
Нічні рейси Тернопіль-Прага: плюси та мінуси подорожі вночі
Відстань від Тернополя до Праги https://svdtrans.com/uk/routes/ternopil-praha автомобільними дорогами складає 985 км. Різні транспортні засоби проходять цей шлях по-різному. На туристичному автобусі подорож в середньому триватиме близько 15 годин без затримок на кордоні. Якщо скористатись послугами SVD Trans, купити квиток на рейс №513 та приєднатись до маршруту в Тернополі о 17:20, до Праги можна дістатися наступного дня о 8:15. Поїздка вночі має свої зручності та недоліки, які ми проаналізуємо в статті. Переваги нічного рейсу Для багатьох людей вирішальною зручністю нічного рейсу є економія часу: вдень можна зайнятися справами або гуляти містом. Якщо відправитись у подорож ввечері, можна завершити робочі справи, встигнути зібратись, сісти в автобус SVD Trans та до ночі насолоджуватися мальовничими пейзажами західної України за вікном, оскільки автобус прибуває на кордон з Польщею близько 22:30. Після нічного відпочинку в комфортабельному кріслі у зручний ранковий час, коли починають працювати установи, сервіси […]
Через 4 роки після загибелі 16-річної пасажирки суд виніс вирок п’яному водію: подробиці
Тернопільський міськрайонний суд засудив до шести років ув'язнення чоловіка, який у стані алкогольного сп'яніння скоїв смертельну аварію. У ДТП загинула 16-річна дівчина Вікторія Штамбурська, яка була сиротою та навчалася в медичному коледжі. Крім позбавлення волі, суд заборонив водію керувати будь-якими транспортними засобами протягом десяти років. Також чоловік має виплатити 845 тисяч гривень компенсації моральної шкоди родичці загиблої. Про це йдеться у у вироку Тернопільського міськрайонного суду від 5 лютого. Трагедія сталася 15 травня 2022 року в селі Медова Козівської громади. Водій Василь Гук втратив контроль над автомобілем Mitsubishi Lancer на дорозі Глинна–Медова–Будилів. Машина з'їхала з дороги і перекинулася. Вікторія отримала відкриту черепно-мозкову травму з переломами кісток основи черепа. У неї стався крововилив у мозок. Дівчина померла на місці ще до приїзду швидкої допомоги. У салоні авто перебували четверо пасажирів. Троє з них також отримали травми різного ступеня тяжкості. Всі молоді люди […]
Ще у двох прокуратурах Тернопільщини призначили нових керівників
У Теребовлянській та Бережанській окружних прокуратурах призначили нових керівників. Обидва очільники мають значний досвід роботи в правоохоронних органах. Теребовлянську окружну прокуратуру з 10 лютого 2026 року очолив Олександр Федчишин. Бережанську окружну прокуратуру з 11 лютого керуватиме Роман Артимович. Про це повідомляє Тернопільська обласна прокуратура. Олександр Федчишин народився у Києві та здобув освіту в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого. У прокуратурі він працює з 2007 року. За цей час встиг попрацювати слідчим, помічником та старшим помічником прокурора. Також обіймав різні посади у військовій прокуратурі Західного регіону України, зокрема був заступником та військовим прокурором Тернопільського гарнізону. З 2021 року Федчишин керував Тернопільською спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Західного регіону. Безпосередньо перед новим призначенням він очолював Закарпатську спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Західного регіону. Роман Артимович родом із Сокаля на Львівщині. Освіту здобув у Львівському державному університеті внутрішніх справ […]
Під сталінкою в Тернополі є залишки старовинного цвинтаря XVII століття (відео)
У самому центрі Тернополя, на вулиці Острозького, 45, стоїть сталінка п'ятдесятих років зі всією тогочасною розкішшю — колонами та ліпниною. Але під цією будівлею ховаються залишки старовинного єврейського цвинтаря, заснованого на початку 1600-х років. Кіркут, як називали це місце поховань, проіснував понад два століття. До 1939 року тут можна було побачити найстаріший надгробок 1675 року. Цвинтар розташовувався між вулицями Острозького, Стрімкою та Шпитальною. У 1770 році по Тернополю прокотилася епідемія, яка забрала життя тисячі людей. Їх поховали на цьому невеликому клаптику землі. Тут була могила Йозефа Перля ( єврейський письменник, просвітитель, теолог, громадський діяч, засновник першої в Тернополі та всій Галичині школи) з великим пам'ятником. До 1840 року це було головне місце вічного спочинку євреїв у місті. У 1840 році єврейська громада перенесла поховання на новий кіркут, на кінець вулиці Острозького. Старий цвинтар залишився порожнім і так простояв понад сто років. У 1941 році німецькі […]
На Тернопільщині – новий керівник окружної прокуратури: хто ним став
На Тернопільщині представили нового керівника окружної прокуратури. Ним став Віталій Гопинич. До цього призначення він працював на посаді начальника відділу в Тернопільській обласній прокуратурі та має значний досвід роботи в органах військової прокуратури. Про це повідомляють на сторінці Тернопільської обласної прокуратури у Фейсбуці. Віталій Горпинич — уродженець Житомирщини (с. Замисловичі). Вищу освіту здобув у НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, а професійний шлях у прокурорській системі розпочав у 2008 році. За час кар'єри пройшов шлях від слідчого до керівних посад: працював заступником прокурора Житомира та обіймав посади в Головній військовій прокуратурі ГПУ. Очолював прокуратуру Львівського гарнізону та Волинську спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони. Безпосередньо перед призначенням на посаду очільника Тернопільської окружної прокуратури керував одним із відділів в обласному апараті Тернопільщини.
