
Серед двохсотлітнього парку в селі Більче-Золоте на Борщівщині стоїть мініатюрна капличка, схожа на витончену іграшку. Вона настільки вишукана й непомітна, що здається, ніби її створили для ляльок, а не для людей. Дата зведення споруди досі викликає суперечки: одні джерела називають 1839 рік, інші – кінець ХІХ століття.
Розповідаємо, ця маленька будівля стала родинною усипальницею польської аристократії, чому комуністи наказали перепоховати князів на звичайному цвинтарі та що зараз відбувається в стінах колишнього мавзолею.
Від заможних поляків до греко-католиків: як капличка змінювала господарів
У 1854 році містечко Більче викупив на аукціоні князь Адам Сапєга в графа Іполіта Дуніна-Козицького. Саме ця заможна польська родина подарувала селу ті пам’ятки, які збереглися до сьогодні. Через дванадцять років Сапєги кардинально змінили парк, перепланувавши його в модному на той час ландшафтному стилі.
На території садиби родина воєводи віленського Леона Сапєги звела двоповерховий палац. Будівельним матеріалом послужило каміння зі старого замку, що раніше захищав містечко від турків і татар. Під час Другої світової війни палац зруйнували, а на його місці згодом з’явився звичайний сільський клуб.
Приблизно у 1870 році поруч із палацом постала ошатна капличка. Про її фундаторів досі свідчать родові герби на фасаді: “Лис” належав Адаму Сапезі, а “Погоня” – його дружині Ядвізі Сангушко. Після смерті Леон Павло Сапєги, старшого сина князя Адама, у 1893 році капличка набула нової функції – стала родинним мавзолеєм.
Крім Адама Сапєги, тут поховали його родичку Ізабелу. Однак у 1950-х роках радянська влада наказала перепоховати їхні останки на звичайному сільському цвинтарі. Нещодавно в капличці провели реставрацію, і тепер місцева громада Української греко-католицької церкви час від часу править тут богослужіння.
Маленька балюстрада і великі готичні вікна: чому капличка більше схожа на костел
Споруда справді невелика й більше нагадує декоративну прикрасу, ніж повноцінний храм. Проте саме розмір надає їй особливого шарму. Маленька балюстрадка, великі готичні вікна та черепичний дах створюють враження, що будівля якимось дивом потрапила сюди з казки про середньовічних лицарів.
Кілька родинних гербів Сапєгів на фасаді підкреслюють аристократичне походження споруди. Капличка вижила попри всі історичні потрясіння – революції, війни, радянську владу з її боротьбою проти релігії.
Сьогодні будівля не стоїть покинутою. Греко-католики підтримують її в належному стані та регулярно використовують для служб. Це рідкісний випадок, коли історична пам’ятка зберігає свою первісну функцію.
Від палацу залишилися лише ворота: що ще можна побачити в старовинному парку
На території колишньої садиби Сапєгів у 1960-х роках створили Більче-Золотецький ландшафтний парк. Зараз це пам’ятка садово-паркового мистецтва державного значення площею одинадцять гектарів. Тут збереглися близько чотирьохсот вікових дерев, серед яких рідкісні види: два тюльпанових дерева, три чорних горіхи, дві сосни Веймутова.
Ростуть тут також ялина сиза колючої форми та магнолія падуболиста. У 1966 році парк поповнили новими цінними деревами та кущами з Гермаківського дендропарку. Є в парку й ставок, що живиться джерельними водами.
Від колишньої палацової розкоші залишилося небагато. Паркова брама при в’їзді до села з боку Борщова – це все, що нагадує про те, як тут колись жила заможна польська родина. Двоповерховий палац знищили під час війни, а капличка пережила всі лихоліття й досі стоїть серед старих дерев.
Поруч із парком можна оглянути й інші споруди, які залишили Сапєги. У центрі села височіє мурована церква Святого Михаїла, збудована у 1871 році також із замкового каміння. Розписи в храмі зробив художник Модест Сосенко у 1912 році. Навіть із сучасною цибулястою банею храм більше нагадує костел.
Фото – “Україна інкогніта”