Її тричі будували, привозили з Росії і продавали сусідам: 550-річна історія церкви біля Тернополя, що пережила неймовірне

У селі Малашівці на Тернопільщині стоїть церква Пресвятої Трійці, яка пережила те, що важко уявити – її будували щонайменше три рази, привозили з Росії, дзвони крали російські солдати, а саму святиню розбирали і продавали в інше село. Ця парафія існує з 1473 року і має унікальні малюнки та скульптури. Останні створив легендарний галицький скульптор Пінзель або його учні.

Цю неймовірну історію храму з непростою долею редакція “Терміново” дізналася з розповідей односельчан і книги колишнього сільського голови Малашівців Степана Юрика “Село Малашівці у плині історії”. Автор ретельно зібрав перекази старожилів та свідчення архівів, проробивши величезну роботу з відновлення історичної правди.

Перша церква: з глибини століть

Храм у Малашівцях існує набагато довше, ніж багато хто думає. Хоча документів про будівництво найпершої церковної споруди не збереглося, в одній з церковних книг є запис, який свідчить про її існування ще у 1473 році. На той час українські землі перебували під владою Польщі, а парафія належала до Галицької єпархії Київської православної митрополії.

Свідченням того, що церква вже стояла в 15 столітті, є записи в результатах перепису Фінкеля 1672 року. Цей документ сьогодні зберігається в державному архіві та краєзнавчому музеї. На той час село Малашівці входило до володінь власника Тернополя – Конєцпольського, а в селі проживали священник Андрій і дяк Семен.

Підтвердженням існування храму є також запис про купівлю найбільшого дзвона, який важив понад тонну. Його придбали “року Божого 1681”. Такий дзвін могла собі дозволити лише економічно сильна громада.

Друга церква: привезена з Росії

З переказів Юстини Юрик відомо, що перша дерев’яна церква згоріла десь між 1700-1719 роками. Дуже цікаво, що наступну церкву привезли до Малашівців з Росії і освятили 24 квітня 1719 року – про це є запис у книзі церковного інвентарю і на дверному одвірку.

У 1700 році Тернопільська єпархія прийняла унію, тому цю церкву освячував уже греко-католицький священник. На час придбання дерев’яної церкви у селі проживало 60 сімей, і якщо вони змогли зібрати гроші на її купівлю, це свідчило про їхню заможність.

Перед тим як будувати нову кам’яну церкву, дерев’яну розібрали і продали до села Чистилів. За отримані гроші, а також обмінявши цеглу в Ігровиці на тесовий камінь, розпочали будівництво третього храму. Там теж в той час придбали такий камінь на будівництво церкви, але потім вирішили будувати її з цегли.

Третя церква, яку освячував сам Шептицький

Будівництво сучасного кам’яного храму розпочалося весною 1892 року за планом інженера Світковського і завершилося у 1893 році. “Наш прекрасний храм збудований силами односельчан в час служіння пароха Ераста Ходоровського, жінка якого Михайлина була рідною сестрою Івана Горбачевського – першого міністра охорони здоров’я Австрійської імперії”, – зазначено у книзі Степана Юрика.

Наприкінці будівництва сталася неприємність – обвалилося склепіння. Відновити його зумів лише автор проєкту Світковський, якого спеціально викликали до села за окрему плату.

Храм освячував особисто Галицький митрополит Андрей Шептицький у травні 1906 року. На час освячення нового іконостаса ще не було – його пізніше привезли зі Львова на кількох підводах, про що свідчать записи ревізії 1926 року.

Унікальні цінності храму

Особливою цінністю церкви є іконостас, який подарував Андрей Шептицький. Його привезли з церкви Петра і Павла у Львові разом з унікальними скульптурними фігурами святих з рядами натурального коралу. Царські врата та інші елементи покриті золотом.

Розписував церкву художник Дудак у 1895 році. Він був уже старим, і в знак того, що це була його остання робота, не взяв за це гроші, просто подарувавши свою працю селу. Одну з картин художник малював поза церквою, і щоб занести її до храму, довелося знімати щойно встановлені двері. Громада зекономила великі гроші, але насправді подарунок був безцінним – такі унікальні християнські малюнки були на стінах. 

Історія першої реставрації також дуже цікава – її виконував художник Іван Страханський. Він замалював намальований на стіні образ Дудаком, на якому Ісус Христос благословляє дітей. Він був дуже цінним – адже всі обличчя художник змалював з малашовецьких дітей того часу.

У 1960 році під шаром фарби виявили ці оригінальні малюнки, а також фігури ангелів та апостолів, які були роботами Пінзеля або його учнів. Це справжня історична цінність.

Випробування воєнного часу та збитки радянщини

Драматичні сторінки в історії храму пов’язані з воєнними діями. Найбільший дзвін, той, що важив поза тонну, і чотири менших, вкрала російська армія під час Першої світової війни на саме свято Івана – 7 липня 1915 року. Російські вояки зняли освячені дзвони і забрали на переплавку. “Такого не робили навіть татарські орди”, – йдеться у книзі Степана Юрика.

Парадоксально, але ті самі російські солдати ходили до церкви молитися, про що є відповідні записи в церковних книгах. Під час Другої світової війни стіни будівлі були посічені осколками та кулями. На згадку про воєнні події в стіну над дверима замурували гарматний снаряд.

Свого часу церква мала значні багатства – дві чаші “щиросеребряних”, дароносицю “золота чистого”. Храм володів майже 50 моргами орного поля (близько 28 гектарів) і 4,5 моргами сіножаті. При парафіяльному будинку був сад з 50 яблунями, 32 грушами, 20 сливами, кущами порічок та агрусу.

Радянська влада завдала храму численних збитків. У 1946-1963 роках парафія і храм належали до російського православ’я. При церковній бібліотеці було чотири дуже давні книги 1694, 1717, 1791 та 1800 років, але, як повідомили «Терміново» місцеві мешканці, їх вивезли в невідомому напрямку радянські солдати. Збереглася лише Метрикальна книга, заведена в 1785 році.

Величезною втратою став Кивот віком понад 500 років – засклена шафка для зберігання ікон. Його як начебто непридатний до вжитку віддали до Тернопільської єпархії, а потім слід загубився. Тогочасні управителі, віддаючи данину моді, замінювали старовинні речі на зовнішньо гарніші сучасні, не розуміючи цінності того, що втрачали.

Факт існування церкви з 1473 року спростовує поширену думку, що село Малашівці засноване у 1529 році – його вік набагато більший. Для порівняння, перша писемна згадка про Тернопіль датується 1540 роком.

З 1990 року храм повернувся до УГКЦ. З 1 січня 2006 року адміністратором парафії служить отець Дмитро Мельничук. У храмі діють парафіяльне братство Матері Божої Неустанної Помочі та Марійська дружина.

Нещодавно село Малашівці відзначало храмовий празник. Як з’ясувалося, церкві понад 500 років, і вона готується до масштабної реставрації, яка поверне храму первісну красу.

Майбутнє реставрації

Наприкінці червня до реставраційних робіт долучаться фахівці зі львівського навчального закладу. Майстри планують очистити фундамент від радянської синьої фарби, відновити двері та інші елементи храму. Раніше в церкві вже проводилася реставрація ікон.

Є надія, що стародавні цінні розписи та церковне майно вдасться відновити, і храм отримає нове життя. Історія свідчить, що мешканці Малашівців мають особливу любов до своєї святині і завжди боролися за її збереження.

Поширити:

email

Попередня

trending_flat

У Тернополі мотоцикліст під наркотиками вчинив ДТП

Новини