Її історія починається не з гучних закликів, а з тихого болю за тих, хто на передовій. Василина Новосад – лікарка і мати трьох дітей – відчула гостру потребу допомогти своїм друзям, військовим медикам. З цього особистого пориву народилася потужна хвиля волонтерства, яка охопила тисячі кілометрів фронту.
Один із її проєктів – налагодження унікального виробництва безкаркасних нош, що життєво необхідні для порятунку поранених. У кожній переданій нею одиниці допомоги не лише кошти небайдужих, а й частинка її власного серця відданого служінню тим, хто тримає над нами мирне небо.Історія незламної жінки, яка на власному прикладі доводить, що навіть одна людина може стати рятівним мостом між тилом і фронтом, у матеріалі “Терміново”.
Василина Новосад каже, що її волонтерська діяльність розпочалась з допомоги друзям військовим медикам. «Потреб було багато, спочатку пробувала їх закривати своїми силами, потім, коли розуміла масштаби запитів, то почала відкривати збори в соціальних мережах».
«Одного разу був запит на безкаркасні ноші для евакуації поранених, закрити цей запит було складно та довго, але коли ці ноші таки попали мені в руки, я зрозуміла, що цей виріб можна виготовляти, після того я організувала збір матеріалів та пошиття нош» – згадує волонтерка.
“Поки хтось тримає небо, я можу тримати тил”
Ця ініціатива швидко набрала обертів і стала унікальним явищем для всієї країни. Василина Новосад наголошує: «Це виробництво нош, без перебільшення, є унікальним і єдиним на цілу Україну в таких масштабах. Наявність нош для евакуації поранених – це шанс на порятунок життя, а життя на війні – це найбільша цінність. Та такими ношами можна винести не тільки поранених, але й, на жаль, полеглих героїв, яких згодом рідні мають можливість належно поховати. Станом на зараз відшито та передано для військових понад 4 тисячі нош».
Окрім нош, потреби військових різноманітні. Як стверджує волонтерка: «У запитах хлопці часто просять турнікети, передано понад 500 турнікетів. Та дуже необхідним розхідником на фронті є FPV-дрони, їх передано 84 одиниці та один багатоканальний РЕБ».
У своїй діяльності Василина об’єднує зусилля багатьох небайдужих. «Співпрацюю як з волонтерами, так і бригадами та військовими напряму. Переважно це місцеві хлопці та наші тернопільські бригади, друзі, сусіди, однокласники та їхні побратими. Стараюся допомагати всім, хто просить по допомогу. Зараз, напевне, в кожного є велике коло знайомих, родичів чи товаришів, які служать і яким потрібно допомагати». Її позиція щодо допомоги Збройним Силам України чітка та безкомпромісна.
Василина Новосад переконана: «Ми не маємо розцінювати нашу допомогу ЗСУ як милосердя, для нас це має бути обовʼязком. Перемога потрібна для нас усіх однаково».
Попри величезний обсяг роботи та особисті обставини Василина Новосад знаходить сили продовжувати свою місію. На питання про те, як їй все вдається, відповідає: «Це щоденний баланс між турботою, відповідальністю й бажанням бути корисною. Втома буває. Але сили дають діти, пацієнти й розуміння, що моя допомога не марна. Роблю, що можу. Там, де я є».
“Бо хтось мусить нагадувати, що війна не закінчилась”
Волонтерство стало невід’ємною частиною її життя. «Третій рік волонтерства — це вже не порив, а частина життя. Сили дає не стільки мотивація, скільки відчуття відповідальності. Тому що, поки хтось тримає небо, я можу тримати тил. Це про взаємність. Про віру. Про те, що навіть утомлене серце може бути джерелом світла».
Найскладнішим у своїй роботі волонтерка вважає необхідність бути мостом між двома світами, ділиться: «Найважче в роботі волонтера — це тримати баланс. Між фронтом, де щодня вирішується питання життя. І тилом, в якому багато людей дозволяють собі забути, звикнути, втомитись від новин. Ти бачиш обидва світи. І ти є містком між ними. І часто не маєш права ані на паузу, ані на байдужість. Бо хтось мусить нагадувати, що війна не закінчилась. І що ціна нашого спокою занадто висока, щоби нічого не робити».
На завершення розмови Василина звертається до всіх небайдужих. З вдячністю в голосі вона каже: «Дякую кожному, хто поруч. Хто допомагає, донатить, не забуває. Завдяки вам — тримаємось. Разом. Дякуємо ЗСУ!».
“Навіть утомлене серце може бути джерелом світла”
Історія Василини Новосад – це не просто розповідь про волонтерство, це свідчення незламності українського духу, співчуття та готовності допомагати ближньому у найважчі часи. Її приклад надихає та нагадує кожному з нас про важливість внеску у спільну перемогу.
Читайте також: “Жовтий фартух”: святкові пасочки-ковбасочки, обіди та інше роздали нужденним волонтери у Тернополі
About the author
“Навіть утомлене серце може бути джерелом світла” – волонтерка Василина Новосад про незламність, віру і силу допомогати
Її історія починається не з гучних закликів, а з тихого болю за тих, хто на передовій. Василина Новосад – лікарка і мати трьох дітей - відчула гостру потребу допомогти своїм друзям, військовим медикам. З цього особистого пориву народилася потужна хвиля волонтерства, яка охопила тисячі кілометрів фронту. Один із її проєктів – налагодження унікального виробництва безкаркасних нош, що життєво необхідні для порятунку поранених. У кожній переданій нею одиниці допомоги не лише кошти небайдужих, а й частинка її власного серця відданого служінню тим, хто тримає над нами мирне небо.Історія незламної жінки, яка на власному прикладі доводить, що навіть одна людина може стати рятівним мостом між тилом і фронтом, у матеріалі "Терміново". Василина Новосад каже, що її волонтерська діяльність розпочалась з допомоги друзям військовим медикам. «Потреб було багато, спочатку пробувала їх закривати своїми силами, потім, коли розуміла масштаби запитів, то почала відкривати збори в […]
