Тернополянка Оксана Перняк, відома за позивним «Відьма», вже рік майже щодня зустрічає полеглих воїнів, аби провести їх в останню путь за кермом автомобіля гуманітарної місії. Проте її допомога Україні значно ширша: жінка встигає опікуватися пораненими в лікарнях та збирати кошти для ЗСУ, продаючи створені власноруч українські силянки.
Що ж спонукає людину стати частиною такої емоційно виснажливої місії? «Терміново» Оксана розповідає, що поштовхом для неї стала особиста криза, яка змусила шукати вихід з важкого стану.
«Поворотним моментом для мене стала хвороба, сидіти вдома я не могла, лізли дурні думки. Якось випадково натрапила на інформацію про місію «На щиті», тоді просто приєдналася до супроводу, ще не знаючи, що це стане частиною мого життя», — ділиться волонтерка.
Свій перший виїзд, який відбувся взимку 2024 року, жінка пам’ятає нечітко, проте емоції закарбувалися назавжди.
«Я мало що пам’ятаю з того дня, було холодно, йшов дощ, але емоції — були сльози, було якесь внутрішнє тремтіння від розуміння, що ти їдеш перед тілом полеглого Героя, це важко описати словами. Спочатку ці почуття не відпускають – тиждень, два, а потім вони притуплюються, бо ти не можеш кожного дня плакати. Так, буває, що раз на три місяці все накопичується, і на деяких супроводах я таки плачу, бо людина не може тримати все в собі».
Перед виїздом, каже Оксана, в неї немає спеціальних ритуалів чи налаштувань — лише усвідомлення обов’язку.
«У мене немає ні афірмацій, ні якихось фраз перед виїздом. Є супровід — значить, треба їхати, все просто».
А от її позивний «Відьма» має цілком логічне пояснення, пов’язане із захопленням езотерикою: «Я працюю з картами Таро, а таких, як я, часто називають відьмами».
Пригадуючи початки своєї участі в місії, волонтерка з сумом зазначає, що спершу реакція суспільства була не такою активною.
«Коли я тільки доєдналася, дуже мало людей зупинялося, ще менше розуміли, що відбувається. З часом ситуація змінилася, з’явилося більше машин, більше свідомих людей. Згодом ми поділились на два фонди «На Щиті», які виконують супроводи у Тернополі, адже їх стало дуже багато, і потрібно ж пам’ятати, що волонтери теж втомлюються, маємо родини, роботу».
Особливе місце в її роботі займає фіксація супроводів на відео. Це відповідь на численні прохання рідних, які хочуть бачити, як їхніх близьких проводжали в останню путь.
«Це важливо, адже рідні загиблих питають, де можна побачити супровід. Хтось знімає з початку колони, хтось із середини, я знімаю з машини «На щиті», загалом маємо 3–4 оператори».
Та робота волонтерки не обмежується лише супроводами. Пані Оксана активно допомагає військовим, які перебувають у чотирьох лікарнях Тернопільської області. Вона разом з товаришами намагається повернути нашим захисникам відчуття звичного життя.
«В одну, що найдалі, ми їздимо раз на місяць, в інші — раз на тиждень, по черзі. Але ми стараємося не лише бути з ними в лікарні. Наприклад, нам дали квитки, і ми повезли хлопців у Murava Park на концерт DOROFEEVA. У неділю була риболовля, скоро йдемо на концерт Степана Гіги. Ми хочемо, щоб вони відчули, що життя триває, навіть попри біль».
Після перемоги пані Оксана мріє поділитися пережитим у власній книзі. Вона хоче зберегти історії, почуті в машині під час супроводів, — історії про біль, світло та незламну людяність.
«Коли закінчиться війна, я хочу видати книжку — можливо, не одну. Вона буде складатися з історій, які мені розповідали у машині під час супроводів, там багато болю, багато світла, багато людяності, це потрібно зберегти».
На завершення розмови вона звертається до всіх небайдужих із простим закликом: «Я б дуже хотіла закликати людей долучатися до допомоги військовим, зі мною можна зв’язатися за контактами… Допомога може бути різною: перев’язувальні матеріали, засоби гігієни, футболки, шорти, солодощі. Ми будемо щиро раді кожному, хто не залишиться осторонь».
Реквізити рахунку для грошової підтримки волонтерів:
4441111124825492
Банка для збору https://send.monobank.ua/jar/iEJtK4NAa
Головне завдання волонтерів — з пошаною супроводжувати тіла загиблих захисників додому, і долучитися до цієї важливої справи може кожен. Дізнатися про час та місце зустрічі кортежу можна у спеціальному Telegram-каналі, де координатори публікують усю актуальну інформацію.
About the author
Жінка на чолі колони “На Щиті”. Історія тернопільської волонтерки “Відьми”, яка мріє про власну книгу і допомагає ветеранам
Тернополянка Оксана Перняк, відома за позивним «Відьма», вже рік майже щодня зустрічає полеглих воїнів, аби провести їх в останню путь за кермом автомобіля гуманітарної місії. Проте її допомога Україні значно ширша: жінка встигає опікуватися пораненими в лікарнях та збирати кошти для ЗСУ, продаючи створені власноруч українські силянки. Що ж спонукає людину стати частиною такої емоційно виснажливої місії? «Терміново» Оксана розповідає, що поштовхом для неї стала особиста криза, яка змусила шукати вихід з важкого стану. «Поворотним моментом для мене стала хвороба, сидіти вдома я не могла, лізли дурні думки. Якось випадково натрапила на інформацію про місію «На щиті», тоді просто приєдналася до супроводу, ще не знаючи, що це стане частиною мого життя», — ділиться волонтерка. Свій перший виїзд, який відбувся взимку 2024 року, жінка пам’ятає нечітко, проте емоції закарбувалися назавжди. «Я мало що пам’ятаю з того дня, було холодно, йшов дощ, […]
“Якщо не будемо плисти далі, то просто потонемо”: як волонтерка Любов Атласюк об’єднує небайдужих задля Перемоги
"Щоб не зійти з розуму від страху — почала щось робити". Ці прості, але сповнені глибокого змісту слова стали відправною точкою для героїні цієї історії, чиє волонтерство розквітло у найскладніші часи для України – з перших днів повномасштабного вторгнення. "Волонтер — це не одна людина, це всі, хто її підтримує, це сила спільноти. І саме завдяки їй ми тримаємось", – підкреслює волонтерка. "Моє волонтерство розпочалося у лютому 2022 року. Чоловік на той момент був за кордоном, і декілька днів, поки він зміг повернутись в Україну, я була сама — з дитиною та собакою у новобудові, де, крім нас, майже ніхто ще не жив. Усі виїжджали, було дуже страшно, і щоб не зійти з розуму від страху — почала щось робити. Я їздила в магазини, купувала продукти й відвозила їх у штаби. Так усе й почалося" - розповідає Любов Атласюк. Згодом […]
“Дуже хочу, щоб карма їх наздогнала”: Ольга Караванська про недоброчесних волонтерів та свою віддачу для армії
У вирі воєнних подій, де кожен день сповнений викликів, знаходяться люди, чия невтомна праця стає справжнім порятунком. Ольга Караванська, не вважаючи себе волонтеркою у повному розумінні цього слова, є саме тією сполучною ланкою між потребами фронту та готовністю суспільства допомагати. Її історія – це не про гучні заяви, а про щоденну, кропітку роботу, про довіру військових і підтримку небайдужих, що разом творять вагомі справи. "Я не вважаю, що роблю достатньо, аби називати себе волонтеркою. Адже, мою думку, це люди, які здійснюють великі справи без очікування винагороди. Ще до повномаштабної війни я допомагала тим, хто цього потребував, або залучала інших. Коли 24 лютого 2022 року мій чоловік пішов воювати, я зрозуміла: будуть ситуації, де наша допомога буде необхідною. Мені дуже пощастило з оточенням — я могла просто зателефонувати й сказати, що потрібна випічка на благодійний ярмарок для збору коштів на потреби […]
“Навіть утомлене серце може бути джерелом світла” – волонтерка Василина Новосад про незламність, віру і силу допомогати
Її історія починається не з гучних закликів, а з тихого болю за тих, хто на передовій. Василина Новосад – лікарка і мати трьох дітей - відчула гостру потребу допомогти своїм друзям, військовим медикам. З цього особистого пориву народилася потужна хвиля волонтерства, яка охопила тисячі кілометрів фронту. Один із її проєктів – налагодження унікального виробництва безкаркасних нош, що життєво необхідні для порятунку поранених. У кожній переданій нею одиниці допомоги не лише кошти небайдужих, а й частинка її власного серця відданого служінню тим, хто тримає над нами мирне небо.Історія незламної жінки, яка на власному прикладі доводить, що навіть одна людина може стати рятівним мостом між тилом і фронтом, у матеріалі "Терміново". Василина Новосад каже, що її волонтерська діяльність розпочалась з допомоги друзям військовим медикам. «Потреб було багато, спочатку пробувала їх закривати своїми силами, потім, коли розуміла масштаби запитів, то почала відкривати збори в […]
